У поліції заявляють, що у квітні почали кримінальне провадження за фактом підкупу виборців в інтересах одного з кандидатів у президенти під виглядом програми «Турбота», де людям роздавали по тисячі гривень. ...
Чи задумувалися ви над тим кому ми повинні завдячувати за винайдення друкарства та в загальному видавничої справи? Чи цінуємо тих, хто своїми стараннями полегшив наше життя, оскільки без засобів масової інформації ми не отримували б вчасно необхідної інформації. Ми повинні в першу чергу цінувати винахідників видавничої справи, але окрім самих винахідників друкарства, ми змушені знати і дякувати його дослідникам, адже саме вони доводили діяльність винахідників та “будівників” друкарства.
Для того, щоб знати про дослідників видавничої справи та цінувати їхній труд необхідно спочатку коротко ознайомитися з історією видавничої справи на етапі її становлення, адже як дослідники, так і першовідкривачі-винахідники безпосередньо пов’язані з видавничою справою своїми внесками та працею.
Отож, розвиток світової і вітчизняної видавничої справи почався за дві тисячі років до Різдва Христового і закінчується сьогоденням. Слід відзначити, що українська видавнича справа розвинута у країнах найбільшого переселення українців у Європі та Америці, підтвердженням чого є своєрідний протоукраїнський архів «Кам'яна Могила», «Велесова книга», «Руське письмо IX століття», «Літопис Аскольда».
Після того, як телеканал ""ZIK оголосив усі деталі ухвали по забезпеченню позову начальника Львівської залізниці Богдана Піха, прийнятої Галицьким районним судом м. Львова 15 грудня 2010 року, головуючий у цій справі суддя Ванівський подав заяву про самовідвід.
15 грудня 2010 р. на програму «Хто тут живе?» був запрошений Богдан Піх, начальник Львівської залізниці, який подав до суду на телеканал «ZIK» через буцімто «неправомірне втручання в особисте та сімейне життя». Галицький районний суд прийняв ухвалу по забезпеченню позову Б. Піха менш, ніж за добу, навіть не ознайомившись із матеріалами журналістського розслідування. Не бачив їх і Богдан Піх, хоча таку можливість автори програми йому надавали. Оскільки телеканал «ZIK» офіційного не отримував ухвалу з суду на час виходу програми в ефір, програму «Хто тут живе?» глядачі таки побачили.
«Стоп свободі слова в Україні руками судді»- так охарактеризував безпрецедентну ухвалу судді Ванівського О. М. член тимчасової слідчої комісії з питання цензури та тиску на ЗМІ, народний депутат України Микола Катеринчук.
Запис скандальної програми «Хто тут живе?» з керівником «Львівської залізниці» Богданом Піхом, котру суд заборонив випускати в ефір, журналісти телеканалу «ZIK» надішлють керівництву «Укрзалізниці», в Мінтранс, а також у Секретаріат Президента
«Ми обов’язково звернемося колективним листом у Вищу раду юстиції, щоб дали оцінку таким ухвалам суду, - сказав в ефірі програми «Хто тут живе?» член тимчасової слідчої комісії з питання цензури та тиску на ЗМІ, народний депутат України Микола Катеринчук, коментуючи безпрецедентну ухвалу Галицького районного суду м. Львова (суддя Ванівський О. М.), котрою заборонявся вихід в ефірі телеканалу ZIK програми журналістських розслідувань із начальником Львівської залізниці, депутатом Львівської облради від Партії регіонів Богданом Піхом.
«Під таким рішенням, я впевнений, підпишуться всі, включаючи представників Партії регіонів у цій комісії, - додав пан Катеринчук. - Тому що це фактично – стоп свободі слова в Україні руками судді». Сам Богдан Піх на ефір не прийшов, натомість намагався зупинити випуск програми, подавши позовну заяву до суду, мотивуючи свої вимоги «порушенням законних прав та його родини на інформацію про їх особисте і сімейне життя». Суд прийняв ухвалу менш, ніж за добу, навіть не ознайомившись із матеріалами журналістського розслідування. Не бачив їх і Богдан Піх, хоча таку можливість автори програми йому надавали.
Звірство, вчинене польськими державними службовцями на перепускному пункті „Медики”…
В квітні 2007 року на прикордонному перепускному пункті «Медики» стався інцидент, в якому постраждав український громадянин Микола Стеців.
Згідно свідчень очевидців 14 квітня 2007 року після двогодинного очікування на смузі перетину кордону потерпілий вирішив дізнатись у польських прикордонників про причину затримки українських автомобілів, але, на своє запитання, отримав лайливу відповідь із вживанням грубої нецензурної лексики на зразок „курва”, „українські кабані”, а після цього силою був закований у наручники.
На додаток, били пана Стеціва протягом приблизно 15 хвилин у службовому приміщенні поряд з пунктом пропуску і, врешті-решт, заарештували польські „правоохоронці”. Не менш дивним було те, що потерпілий при арешті не отримав ні адвоката, ані перекладача, не мав можливості зв’язатись з консулом. Про затримання громадянина України в Польщі не було повідомлене жодне представництво консульської служби. Затриманий М. Стеців, попри свій явно критичний стан, не був оглянутий лікарем. Але у протоколі про затримання поліцією такий огляд чомусь був зазначений. Усі свідчення від М. Стеціва вимагали із застосуванням сили й залякувань та без юридичної підтримки. На суді, який у Польщі за таких обставин засідає миттєво і невідкладно, потерпілого змусили визнати свою вину у даному інциденті. Одразу ж після судового засідання М. Стеціва було доставлено у лікарню, де він пройшов обстеження, яке вказувало на факт брутального побиття. У медичних висновках йдеться про перелом ребер, струс мозку, травми голови і так далі…
Під колесами швидкісних автомобілів митників калічаться та гинуть люди…
Як стало відомо Інформаційному агентству „Глобальні віки”, 14 серпня цього року в населеному пункті Шегині Мостиського району сталося ДТП, спричинене жінкою у формі працівника митниці, внаслідок якого до лікарні з відкритим переломом потрапила 25-річна дівчина.
Це вже друге, наскільки нам відомо, ДТП у 2007 році за участю та з вини працівника ЗРМ. В першому з них, яке сталося 14.04.2007 р. на трасі „Львів-Шегині” в селі Новосілки, з вини працівника митниці загинула людина.
Водночас у своєму листі від 15.05.2007 р. № 24/14-6048 на адресу Інформаційного агентства „Глобальні віки” керівництво Західної регіональної митниці стверджувало про те, що надана нами інформація про систематичність вчинення дорожньо-транспортних пригод працівниками митниці абсолютно не відповідає дійсності.
Неодноразове порушення правил дорожнього руху працівниками митних органів свідчить водночас і про низький рівень їхньої службової дисципліни.
Із серії – “Чи ухвала винесена суддею Сихівського районного суду Львова Н.П. Крайник є законною?...”
Наша країна, місто Львів у тому числі, має багато проблем не лише у сфері незаконного придбання нерухомості високопосадовцями. Аби бути чесними до кінця, ЗМІ морально зобов’язані підняти тему: чому щораз більша кількість престарілих осіб опиняється на вулицях без засобів для існування? Виною у цьому є не лише зацікавленість різноманітних далеких родичів, котрі бажають заволодіти у будь-який нелюдський спосіб чужим житлом. Чи задумувались ви за який рахунок навіть різні дрібні районні судді роз’їжджають на дорогих іномарках? Один дідусь, котрий вже змушений сьогодні, внаслідок куплених рішень суду, ритись у пошуках їжі на смітниках, не стримавши власних емоцій, висловився про суддівське безчинство у Львові так: “Сину мій, та БОДАЙ ЇХ КРОВ ПОЗАЛИВАЛА!!...”. НАРОДНІ ПРОКЛЯТТЯ, як це не дивно, МАЮТЬ ВЛАСТИВІСТЬ ЗБУВАТИСЬ. Особливо щодо високопосадовців. Історія Львова знає немало таких прикладів. “Глобальні віки” робитимуть усе можливе для запобігання приниження честі й гідності людей похилого віку та закликають усі решта ЗМІ покласти край свавіллю чиновників судової гілки влади.
Сьогодні Прем’єр-міністрові України Віктору Януковичу (оскільки нашого Президента зазначені у цій статті питання, як видно із ситуації, чомусь менше хвилюють), Верховному судові України та Міністерству юстиції України надіслано СКАРГУ НА НЕПРАВОМІРНІ ДІЇ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, зміст якої подаємо нижче.
“...Не встоять безбожні на суді, ані грішники у зборі праведних...” (Святе Письмо)
Швидше за все вже немало людей, особливо осіб похилого віку, стали позбавленими власного житла внаслідок несправедливих рішень судів подібних до Сихівського районного, який знаходиться у місті Львові. Змушені тинятись взимку по холодних і брудних підвалах, ритись на смітниках у пошуках їжі та різного лахміття... Невже вони заслуговують на таке приниження з боку злочинних суддів? Саме так звані представники Феміди, як видно із ситуації, стають винними в поширенні епідемії зневажання престарілих громадян. Суддя Надія Крайник свавільно знехтувала правами людини, заслуженого ветерана праці, винісши ухвалу про призначення йому амбулаторної судово-психіатричної експертизи, про що вже розповідалось нами в одному із попередніх матеріалів на нашому Інтернет-сайті.
Найцікавішим в усьому цьому є те, мусимо коротко нагадати, що причиною всього судового дійства та винесення такої ухвали щодо особи похилого віку стала заява його далекої родички, а саме Олени Чернікової, котра у своїх клопотаннях перед судом не соромиться неправдиво називати себе його внучкою та відверто претендує на житло Миколи Михайловича взамін на вдаваний догляд за названим “дідусем”, від чого той вже вкотре відмовився. З цієї причини пані Чернікова наполягає визнати свого далекого родича недієздатним, витребувати витяг з історії хвороби із Львівського психоневрологічного диспансеру, про який самі лікарі вперше від неї ж довідались, та призначити йому судово-психіатричну експертизу.
Усе, – заради корисливих інтересів далеких родичів...
Нещодавно суддею Сихівського районного суду Львова Надією Крайник було винесено ухвалу про призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи відомому для багатьох мешканців Львова вісімдесятишестилітньому ветерану праці. Суддю Крайник зненацька зацікавило чи страждає престарілий “відповідач”, якого навіть не повідомили про дату засідання суду, психічним захворюванням, чи може він розуміти значення своїх дій та керувати ними й чи потребує стороннього догляду на опіки.
Насамперед мусимо сказати, що причиною судового засідання та винесення такої ухвали щодо особи похилого віку стала заява його далекої родички, а саме Олени Чернікової, котра у своїх клопотаннях перед судом не соромиться неправдиво називати себе його внучкою та відверто претендує на житло Миколи Михайловича взамін на вдаваний догляд за названим “дідусем”, від чого той вже вкотре відмовився. З цієї причини пані Чернікова наполягає визнати свого далекого родича недієздатним, витребувати витяг з історії хвороби із Львівського психоневрологічного диспансеру, про який самі лікарі вперше від неї ж довідались, та призначити йому судово-психіатричну експертизу.
Більш наплювацької відповіді на запити ЗМІ ми не отримували ще з жодного державного органу. Працівник Львівського регіонального відділу Інтерполу УМВС України у Львівській області, який підказував начальникові свого відділу, Д. Шевчуку, як готувати відповідь на журналістський запит, абсолютно не орієнтується в подіях про які пише.
Так, зокрема, у відповіді Інтерполу УМВСУ йдеться, що громадянка України, яка загинула на території Італії “за наявними обліками правоохоронних органів вказаної країни не значиться. Для проведення подальших перевірок, правоохоронні органи Італії потребують інформацію про конкретне місце смерті” вказаної громадянки на території Італії.
Для початку слід зазначити, що відповідь журналістській організації Інтерпол УМВСУ у Львівській області взагалі міг би не надати, якби дане питання не було привселюдно підняте на ІІІ Форумі підприємців у Львові перед першим заступником начальника УМВСУ у Львівській області Віктором Чепаком. Крім того, інформаційне агентство “Глобальні віки” направило прокурору Львівської області Євгену Блажівському скаргу про ігнорування працівниками правоохоронних органів запитів від представників ЗМІ. Тільки тоді Львівський Інтерпол надіслав, мов з “того світу”, цілком відірвану від реальних подій відповідь.
Груба службова недбалість чи навмисне привласнювання чужих квартир і грошей?...
З 1973 року, після закінчення мною будівельного училища, я безперервно працював у Львівському будівельному управлінні № 16, де й з самого початку трудової діяльності був поставлений в чергу на житло.
Через двадцять три роки трест “Львівпромбуд” нарешті виділив управлінню три квартири по вулиці Лінкольна, де одним з одержувачів мав бути й я. Проте директор будівельного управління п. Коник Т.В. запропонував ці дорогі, на його думку, квартири продати, а на отримані кошти закупити вісім квартир дешевших в кооперативному будинку по вулиці Драгана (корпус 450)
