Учасники акції тримали плакати з написами: «Ні – плану Путіна», «Ні – амністії вбивць», «Ні – капітуляції!», а також жовто-блакитні та червоно-чорні прапори. ...
Хто б не говорив , а ми громадяни великої Європейської країни. Так, вам не здалося, саме європейської. Адже географічно ми знаходимся в Європі. А хто вважає що ми азіати, прошу дуже – пакуйте валізи.
Ні для кого не стане новиною , що найбільшою проблемою нашого суспільства є згубні звички . Такі залежності , як вживання алкоголю , нецензурна лексика , куріння – є поширеними в Україні.
В перший день листопада, здавалося б, ніщо не віщувало біди. Але надвечір вулицю Пасічну сколихнуло лихо. Поблизу Пагорба Слави лоб в лоб зіткнулися дві маршрутки, що були вщент переповнені. Це і не дивно, адже в час-пік «втрамбуватися» в консервоподібний громадський транспорт – справжнє щастя. Це іноді нагадує боротьбу за місце під сонцем, тобто за місце в салоні.
Вона Олена Кучер, або ж Альоша, якій Європа аплодувала стоячи. Її очі - кольору моря , приємне обличчя. Вона радо спілкується зі своїми співбесідниками. Про внутрішній світ дівчини найкраще розкажуть її пісні, а про свої зіркові будні охоче розповідає сама.
Звістка про те, що вбито новонароджену дитину, — шокує нормальних людей. Нажаль, часто трапляється, що жінки, таємно народивши дитину, з тих чи інших причин не бажають бути матерями. Не бачачи іншого виходу зі складної життєвої ситуації, вони просто викидають немовля на смітник, закопують живцем, чи лишають на дорозі, де його найчастіше знаходять вже мертвим.
Чому мати вирішує так вчинити зі своєю кровинкою? Через психологічний надлом, через бідність, страх — це вже питання другорядні, хоча виховання відповідального батьківства — чи не найперша справа держави. За те, що дитину залишено напризволяще із загрозою для її життя, Кримінальний кодекс України передбачає покарання: три роки ув’язнення. Та зараз йдеться не про покарання, а про викинутих дітей, яких можна й треба рятувати.
Унікальний для України проект «Вікно життя», який стартував у Львові у травні 2009 року з ініціативи та за фінансової підтримки приватної особи.
Чи задумувалися ви над тим кому ми повинні завдячувати за винайдення друкарства та в загальному видавничої справи? Чи цінуємо тих, хто своїми стараннями полегшив наше життя, оскільки без засобів масової інформації ми не отримували б вчасно необхідної інформації. Ми повинні в першу чергу цінувати винахідників видавничої справи, але окрім самих винахідників друкарства, ми змушені знати і дякувати його дослідникам, адже саме вони доводили діяльність винахідників та “будівників” друкарства.
Для того, щоб знати про дослідників видавничої справи та цінувати їхній труд необхідно спочатку коротко ознайомитися з історією видавничої справи на етапі її становлення, адже як дослідники, так і першовідкривачі-винахідники безпосередньо пов’язані з видавничою справою своїми внесками та працею.
Отож, розвиток світової і вітчизняної видавничої справи почався за дві тисячі років до Різдва Христового і закінчується сьогоденням. Слід відзначити, що українська видавнича справа розвинута у країнах найбільшого переселення українців у Європі та Америці, підтвердженням чого є своєрідний протоукраїнський архів «Кам'яна Могила», «Велесова книга», «Руське письмо IX століття», «Літопис Аскольда».
Після того, як телеканал ""ZIK оголосив усі деталі ухвали по забезпеченню позову начальника Львівської залізниці Богдана Піха, прийнятої Галицьким районним судом м. Львова 15 грудня 2010 року, головуючий у цій справі суддя Ванівський подав заяву про самовідвід.
15 грудня 2010 р. на програму «Хто тут живе?» був запрошений Богдан Піх, начальник Львівської залізниці, який подав до суду на телеканал «ZIK» через буцімто «неправомірне втручання в особисте та сімейне життя». Галицький районний суд прийняв ухвалу по забезпеченню позову Б. Піха менш, ніж за добу, навіть не ознайомившись із матеріалами журналістського розслідування. Не бачив їх і Богдан Піх, хоча таку можливість автори програми йому надавали. Оскільки телеканал «ZIK» офіційного не отримував ухвалу з суду на час виходу програми в ефір, програму «Хто тут живе?» глядачі таки побачили.
«Стоп свободі слова в Україні руками судді»- так охарактеризував безпрецедентну ухвалу судді Ванівського О. М. член тимчасової слідчої комісії з питання цензури та тиску на ЗМІ, народний депутат України Микола Катеринчук.
Запис скандальної програми «Хто тут живе?» з керівником «Львівської залізниці» Богданом Піхом, котру суд заборонив випускати в ефір, журналісти телеканалу «ZIK» надішлють керівництву «Укрзалізниці», в Мінтранс, а також у Секретаріат Президента
«Ми обов’язково звернемося колективним листом у Вищу раду юстиції, щоб дали оцінку таким ухвалам суду, - сказав в ефірі програми «Хто тут живе?» член тимчасової слідчої комісії з питання цензури та тиску на ЗМІ, народний депутат України Микола Катеринчук, коментуючи безпрецедентну ухвалу Галицького районного суду м. Львова (суддя Ванівський О. М.), котрою заборонявся вихід в ефірі телеканалу ZIK програми журналістських розслідувань із начальником Львівської залізниці, депутатом Львівської облради від Партії регіонів Богданом Піхом.
«Під таким рішенням, я впевнений, підпишуться всі, включаючи представників Партії регіонів у цій комісії, - додав пан Катеринчук. - Тому що це фактично – стоп свободі слова в Україні руками судді». Сам Богдан Піх на ефір не прийшов, натомість намагався зупинити випуск програми, подавши позовну заяву до суду, мотивуючи свої вимоги «порушенням законних прав та його родини на інформацію про їх особисте і сімейне життя». Суд прийняв ухвалу менш, ніж за добу, навіть не ознайомившись із матеріалами журналістського розслідування. Не бачив їх і Богдан Піх, хоча таку можливість автори програми йому надавали.
Звірство, вчинене польськими державними службовцями на перепускному пункті „Медики”…
В квітні 2007 року на прикордонному перепускному пункті «Медики» стався інцидент, в якому постраждав український громадянин Микола Стеців.
Згідно свідчень очевидців 14 квітня 2007 року після двогодинного очікування на смузі перетину кордону потерпілий вирішив дізнатись у польських прикордонників про причину затримки українських автомобілів, але, на своє запитання, отримав лайливу відповідь із вживанням грубої нецензурної лексики на зразок „курва”, „українські кабані”, а після цього силою був закований у наручники.
На додаток, били пана Стеціва протягом приблизно 15 хвилин у службовому приміщенні поряд з пунктом пропуску і, врешті-решт, заарештували польські „правоохоронці”. Не менш дивним було те, що потерпілий при арешті не отримав ні адвоката, ані перекладача, не мав можливості зв’язатись з консулом. Про затримання громадянина України в Польщі не було повідомлене жодне представництво консульської служби. Затриманий М. Стеців, попри свій явно критичний стан, не був оглянутий лікарем. Але у протоколі про затримання поліцією такий огляд чомусь був зазначений. Усі свідчення від М. Стеціва вимагали із застосуванням сили й залякувань та без юридичної підтримки. На суді, який у Польщі за таких обставин засідає миттєво і невідкладно, потерпілого змусили визнати свою вину у даному інциденті. Одразу ж після судового засідання М. Стеціва було доставлено у лікарню, де він пройшов обстеження, яке вказувало на факт брутального побиття. У медичних висновках йдеться про перелом ребер, струс мозку, травми голови і так далі…
Під колесами швидкісних автомобілів митників калічаться та гинуть люди…
Як стало відомо Інформаційному агентству „Глобальні віки”, 14 серпня цього року в населеному пункті Шегині Мостиського району сталося ДТП, спричинене жінкою у формі працівника митниці, внаслідок якого до лікарні з відкритим переломом потрапила 25-річна дівчина.
Це вже друге, наскільки нам відомо, ДТП у 2007 році за участю та з вини працівника ЗРМ. В першому з них, яке сталося 14.04.2007 р. на трасі „Львів-Шегині” в селі Новосілки, з вини працівника митниці загинула людина.
Водночас у своєму листі від 15.05.2007 р. № 24/14-6048 на адресу Інформаційного агентства „Глобальні віки” керівництво Західної регіональної митниці стверджувало про те, що надана нами інформація про систематичність вчинення дорожньо-транспортних пригод працівниками митниці абсолютно не відповідає дійсності.
Неодноразове порушення правил дорожнього руху працівниками митних органів свідчить водночас і про низький рівень їхньої службової дисципліни.
