Корпорація "АТБ", флагманським бізнесом котрої є національна мережа продовольчих магазинів "АТБ-Маркет", за підсумками 2023 року очолила список 100 найбільших компаній України.
Як пишуть укладачі рейтингу,... ...
Україні треба до виборів президента США у листопаді не просто вистояти, а стати міцнішою. ...
Відображати на сторінці новин.
СТАТТІ
ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ
Практично кожна доросла людина Європи тою чи іншою мірою має певний багаж знань про період історії таких великих та могутніх країн свого часу, як Польське королівство та Велике князівство Литовське (ВКЛ). Саме цього дня, 01 липня 1569 року між цими країнами було підписано акт про Люблінську унію, яка об′єднала їх в одну потужну державу – Річ Посполиту.
Перш ніж перейти до самої унії хочемо пригадати, що задовго до неї між згаданими державами тривало чимало переговорів про взаємне об′єднання і можна ствердно сказати, що першим фактичним моментом до об'єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством започаткувала династична Кревська унія 1385 року, основною причиною укладання якої був не шлюб Ягайла та Ядвіги, а – спільне подолання зовнішньої небезпеки яка загрожувала обом державам – лицарів-хрестоносців.
Згодом, в другої половини XV століття на частину європейських земель якими володіло ВКЛ (зокрема, Україна і Білорусь) почало зазіхати Московське князівство, яке швидкими темпами почало зміцнюватись. На початку XVI століття Литва у війнах з Московським князівством втратила майже третину своєї території, що призвело до загострення ситуації в середині XVI століття, коли почалась Лівонська війна (1558-1583 рр.). Литва, що підтримувала лівонців, опинилася на межі катастрофи, адже не змогла впоратись із наступами супротивника та втратила стратегічне місто Псков. Щоб уникнути цілковитого завоювання, ВКЛ повинне було знайти надійного та міцного союзника. Таким союзником на той час могло виступити лише Польське королівство, та й підгрунтя для об′єднання вже давно було. Таким чином, розпочались переговори між ВКЛ та Польським королівством, було укладено кілька різноманітних угод-уній які були пов'язані між собою обранням спільного монарха.
В січні 1569 року в Любліні розпочав роботу польсько-литовський сейм, який мав вирішити питання про кінцеву унію двох держав. Польський сейм, використовуючи підтримку литовської і української шляхти, що була невдоволена пануванням великих землевласників у ВКЛ та намагалась одержати такі ж права як і польська шляхта, санкціонував акти польського короля щодо приєднання частини земель ВКЛ (в основному українські території. Король Сигізмунд ІІ Август у березні 1569 року видав універсал про приєднання Підляського й Волинського воєводств до Польського королівства. Місцева шляхта за цим універсалом зрівнювалася у правах з польською). Тиск шляхти, невдачі ВКЛ у Лівонській війні та прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою примусили литовських магнатів піти на продовження переговорів щодо об′єднання. 24 травня 1569 року вони склали присягу Короні Польській. Слідом було оголошено про приєднання до Польського королівства Київського і Брацлавського воєводств. Під Литвою залишилися тільки північно-західні руські землі: Берестейщина і Пінщина.
28 червня 1569 року була підписана Люблінська унія. 1 липня 1569 року посли Великого князівства Литовського та окремо депутати польського сейму підписали акт про унію.
Отже, дві держави об'єдналися в єдину – Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулуватиметься Королем польським і Великим князем Литовським, а коронуватиметься у Кракові. Унія передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система. За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбу й державної мови. Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, мова, військо, закони). Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені на Белзьке, Брацлавське, Волинське (з центром у Луцьку), Київське, Подільське та Руське (з центром у Львові) воєводства. Велике князівство Литовське залишило собі білоруські землі та заселене українцями Берестейське воєводство. Об'єднання в одній державі Польщі, України та ВКЛ поставило Річ Посполиту в один ряд з наймогутнішими країнами Європи, дало змогу одержати перемогу у Лівонській війні з Московією.
Звичайно, що Люблінська унія не була ідеальною, а отже, не могла задовільнити всі верстви суспільства які стали єдиним цілим. Особливої гостроти після унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому в Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми. Вони сприяли поширенню освіти: багато українців отримали змогу, закінчивши їх, навчатися в західноєвропейських університетах. Проте платою за освіченість ставало зречення рідної мови та батьківської віри. Через те, що в XVI столітті представники нижчих верств мали обмежені можливості для освіти, ополячення шляхти означало втрату Україною сили здатної очолити боротьбу за відновлення своєї державності.
Та все ж, сам факт створення могутнього конкурента в європейському регіоні говорить про те, що більшість населення готові іти на різноманітні кроки для власного виживання, якщо постає серйозна зовнішня загроза.