»  ПРО НАС   »  ПОСЛУГИ   »  КОНТАКТИ


   ГОЛОВНА СТОРІНКА  •  АНАЛІТИКА  •  СТАТТІ  •  ТЕМИ ДНЯ  •  АНОНСИ  •  ОГОЛОШЕННЯ 


ГАРЯЧІ НОВИНИ

Зеленський на Донбасі перевірив ситуацію на лінії зіткнення в зоні проведення ООС
2019-10-14 17:08

Президент ознайомився з умовами несення служби та проживання українських військових на передовій.
...
Гороскоп на 15 жовтня: яким знакам Зодіаку астролог обіцяє вдалий день, а на кого чекають труднощі
2019-10-14 17:03

З'явився детальний прогноз на завтра, 15 жовтня, для всіх знаків Зодіаку.
...
У центрі Києва проходить марш "Ні капітуляції"
2019-10-14 16:46

Колона учасників маршу розтягнулася на кілька сотень метрів.
...
Близько 200 хмельничан взяло участь в акції «Ні – капітуляції!»
2019-10-14 16:44

Учасники акції тримали плакати з написами: «Ні – плану Путіна», «Ні – амністії вбивць», «Ні – капітуляції!», а також жовто-блакитні та червоно-чорні прапори.
...
Кейт Міддлтон і принц Вільям їдуть в королівський тур в Пакистан
2019-10-14 16:31

Тисяча працівників поліції охоронятимуть Кейт Міддлтон і принца Вільяма в Пакистані.
...
Зеленський прибув на Донбас
2019-10-14 16:23

Після промови Зеленський вручив військовослужбовцям державні нагороди.
...
У Барселоні протестувальники оголосили блокаду аеропорту
2019-10-14 16:23

Тим часом на площі Каталонії у центрі Барселони в обід зібралися понад 25 тисяч людей, незгодних із вироком Верховного суду Іспанії.
...
У Києві проходить марш УПА
2019-10-14 16:07

Декілька тисяч людей марширують вулицями столиці.
...
Ані Лорак шокувала відфотошопленим обличчям
2019-10-14 16:06

Судячи з коментарів, багатьом шанувальникам не сподобався новий образ Лорак.
...
В окупований Донецьк полетів величезний прапор України
2019-10-14 15:59

Разом з прапором на окуповану територію відправили і ящик з листівками.
...
Відображати на сторінці  новин.

ТЕМИ ДНЯ

ПАПА ЯКИЙ ЗМІНИВ СВІТ

За більш як двадцять століть, протягом яких існує Престол святого Петра, лише четверо з 266 римських пап, які посідали його, удостоїлися (зрозуміло, що тільки після смерті) імені Великого. Лев І, що жив у V столітті; Григорій І — у V—VІ ст., Миколай І — у ІХ ст. І лише через тисячоліття з’явився ще один Великий Папа — Іван Павло ІІ. Він був римським понтифіком з 16 жовтня 1978 р. по 02 квітня 2005 року. У червні 2001 року мільйони українців могли бачити його та чути його слова в Києві та Львові.

18 травня 1920 року в підгірському містечку Вадовіце неподалік Кракова в родині поручника Війська Польського Кароля Войтили та його дружини Емілії народилася третя дитина. Хлопчи¬ка назвали Каролем-Юзефом. Перше ім’я він отримав зовсім не на честь батька, а на честь останнього імператора Австро-Угор¬щини Карла І, який був змушений зректися престолу за півтора роки перед тим, друге — на честь Тимчасового начальника відродженої після 123 років небуття Польської держави Юзефа Пілсудського.

Кароль Войтила-старший походив із роду селян-гуралів (польські гуралі — аналог українських гуцулів) із села Чанєц. Мати майбутнього Папи Емілія, в дівоцтві Качоровська, народилася в Кракові в родині ремісника-римаря. Але її рід походив з села Михалова, неподалік Щебжечина, що на Холмщині. Можливо, на цьому ґрунтується твердження, що Емілія Качоровська була етнічною українкою.

Єдиним джерелом доходів родини Войтил була батькова не дуже висока платня офіцера-тиловика, а згодом — пенсія. Відтак родина жила досить бідно, наймаючи дві кімнати в будинку купця-єврея Хаїма Баламута. І батько, і мати були дуже побожними, а Льолек (так скорочено звучало ім’я Кароль) змалку був міністрантом, прислужував у костелі. Льолекова мати тяжко хворіла і, коли йому було дев’ять років, померла. Ще через три роки заразився від пацієнтки скарлатиною і помер любимий брат Едмунд, молодий лікар, старший від Льолека на 14 років. Сестра Ольга померла немовлям ще до Льолекового народження. Відтак Кароль-старший і Кароль-молодший залишилися вдвох…

Кароль успішно закінчив початкову школу і вступив до гімназії. Був, здавалося, звичайним хлопцем-гімназистом. Улюбленим його предметом була польська література. А ще дуже активно займався спортом — плавав, ходив на каное гірськими річками, захоплювався гірськими лижами та пішими походами у гори. У старших класах Кароль стояв на воротях аматорської польсько-єврейської футбольної команди містечка Вадовіце, капітаном якої був його найкращий друг єврей Єжи Клутер. А ще у Войтили-юнака з’явилося захоплення, яке, здавалося, могло стати справою його життя, — театр. Він грав головні ролі в аматорських спектаклях, здобув друге місце на воєводському конкурсі читців-декламаторів. У квітні 1938 року Вадовіцьку гімназію відвідав краківський архієпископ кардинал Адам Сапега. І вітальну промову чомусь доручили виголошувати школяру випускного класу Каролю Войтилі. Промова справила на кардинала таке враження, що той поцікавився, куди юнак піде навчатися після школи. «Ще не вирішив, — відповів Кароль. — Або на полоністику, або оберу собі акторське ремесло». — «Жаль, що ви не хочете поставити свої таланти на службу церкві», — зітхнув кардинал. Але, як згадував згодом Папа Римський, «на тому етапі життя моє священицьке покликання ще не дозріло, хоча багато хто з мого оточення припускав, що міг би піти до духовної семінарії». А поки що юнак вступив на відділення полоністики Ягеллонського університету в Кракові.

1 листопада 1946 року Кароль Войтила був висвячений на священика, а 15 листопада вирушив робити докторат у Домінікан¬ському університеті «Ангелікум» у Римі.

Кароль провчився два з половиною роки в Римі, захистив дві дисертації — «Доктрина віри в діях святого Івана від Хреста» і «Оцінка можливостей обґрунтування християнської етики на принципах системи Макса Шелера», викладав християнську етику — спершу на теологічному факультеті свого рідного Ягеллонського університету, а після закриття факультету комуністами — в Люблінському католицькому університеті, куди їздив пару разів на тиждень із Кракова. Викладав він аж до обрання Папою, будучи вже і єпископом, і кардиналом. Писав і видавав збірки віршів та п’єси. І були вони аж ніяк не дилетантськими. Досить сказати, що за мотивами п’єси молодого священика «Перед крамницею ювеліра» в Голівуді зняли успішний фільм. Але основним змістом його життя було священицьке служіння.

1958 року отець Кароль був висвячений на єпископа, 1964 року став краківським архієпископом, а 1967 року — кардиналом. Звістку про це він отримав під час походу, в горах, де, за його словами, «зникає безладна метушня міста, панує тиша безмірного простору, яка дозволяє людині почути внутрішнє відлуння голосу Бога».

У жовтні 1962 року єпископ Войтила брав участь у роботі ІІ Ватиканського собору і вразив дуже багатьох отців церкви своєю шаленою енергією, працьовитістю та здатністю продукувати неординарні ідеї стосовно будь-яких проблем церковного життя.

«Папа Римський, глава Като¬лицької Церкви, єпископ Римський, вікарій Ісуса Христа, нащадок князя апостолів, Верховний понтифік Вселенської Церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, верховний правитель Держави-міста Ватикан, слу¬га слуг Божих». Такий пишний титул Кароль Войтила отримав 16 жовтня 1978 року. Але най¬ближче до серця він узяв саме останні слова з цього розлогого переліку — «слуга слуг Божих».

Іван Павло ІІ (а саме таке ім’я обрав собі новий Папа) став першим римським понтифіком-неіталійцем за 455 років і взагалі першим в історії Папою-слов’янином.

Новий Папа рішуче відмовився від практично всіх зовнішніх ознак величі, традицій та двірського етикету, які формувалися протягом багатьох століть і робили римського понтифіка таким собі ідолом, чимось середнім між живою людиною та Богом. Він категорично відмовився користуватися папським паланкіном — критими носилками, в яких в урочистих випадках протягом століть носили його попередників; не дозволив провести багатогодинний урочистий процес коронації, майже ніколи не одягав папську корону — тіару, рішуче заборонив цілувати не тільки свій черевик, а й руку. Незабаром після обрання новий Папа відвідав Польський колегіум у Римі. Попри заборону, один із єпископів став перед ним на коліна і поцілував Івану Павлу ІІ руку. У відповідь Папа й собі став на коліна перед цим єпископом і поцілував руку йому. Присутні князі церкви відреагували здивовано-обуреним шепотом. Папа обернувся до них і гостро запитав: «А що, не маю права?».

В останні роки свого життя, коли Іван Павло ІІ довго і тяжко хворів, він не вимагав, щоб лікарі лікували його у Ватикані, як усіх його попередників, а лягав до клініки Джемеллі. Жартома називав цю клініку Ватикан-ІІІ (Ватиканом-ІІ була його літня резиденція «Кастель Гандольфо»).

Він завжди виходив до людей після своїх щотижневих проповідей з балкона на площі Святого Петра, спілкувався з віруючими. Ще в перші роки свого понтифікату Іван Павло ІІ отримав прізвисько «Літаючого Папи». На відміну від усіх своїх поперед¬ників, які практично ніколи не залишали Рима, Іван Павло ІІ постійно здійснював апостольські подорожі до віруючих у різних країнах. За 26 із половиною років свого понтифікату Папа здійснив 250 пастирських поїздок, у тому числі 164 закордонних, відвідав 1022 міста, провів загалом за межами Рима 822 доби. І в кожній країні він звертався до вірних їхньою рідною мовою — чи казав кілька слів, а чи читав цілу проповідь мовою країни. Він робив усе можливе, щоб наблизити християнство взагалі і католицьку церкву зокрема до людей, якомога повніше задовольняти їхні духовні потреби. Іван Павло ІІ увійшов у світову історію, як великий екуменіст — він робив усе, щоб налагодити контакти і взаєморозуміння з іншими християнськими церквами — протестантами, православними. Він став першим Папою, який відвідав мусульманську мечеть та іудейську синагогу.

Іван Павло ІІ ніколи не боявся визнавати гріхи та помилки — і свої особисто, і своєї церкви. 12 березня 2000 року він видав спеціальну енцикліку (папське послання) «Про гріхи католицької церкви». «Католицька церква ввійшла у ХХІ століття з проханням вибачити їй те зло, винуватцем якого вона була протягом усього часу свого існування», — писав Папа. Іван Павло ІІ просив «вибачити та простити» хрестові походи, інквізицію, переслідування євреїв, терпимість до рабства, поділ християнського світу. Як же відрізняється цей підхід від позицій деяких інших великих християнських церков, чиї пастирі ще й досі, здається, живуть у середньовіччі, вважаючи тільки своє віровизнання «єдино істинним» і ненавидячи решту християн!

Водночас Іван Павло ІІ залишався дуже жорстким і непоступливим, коли був упевнений у своїй правоті. Так, незважаючи на думку багатьох кардиналів, він не пішов на жодні компроміси, різко засудив і врешті зборов так звану «теологію визволення» — таку собі суміш християнства й марксизму, дуже популярну в багатьох країнах Латинської Америки у 70—80-х роках минулого століття, відлучив від церкви католицького священика Ернесто Карденаля, який, попри заборону Папи, став міністром у марксистському уряді нікарагуанських сандинистів. Він був і до кінця життя залишався непримиренним у питаннях про неприпустимість абортів, контрацепцію, неможливість висвячувати жінок на священиків, збереження целібату (заборони одружуватися для католицьких священиків), послідовно виступав проти гомосексуальних шлюбів та евтаназії.

13 травня 1981 року Іван Павло ІІ, як завжди після проповіді, вийшов у натовп віруючих на площі Святого Петра. Раптом пролунало кілька пострілів. У Папу влучили дві кулі — у живіт та в руку. Операція у клініці Джемеллі тривала більше п’яти годин. Іван Павло ІІ дивом залишився живим. І першими його словами після того, як він очуняв від наркозу, були: «Що з тим юнаком?» — «З яким юнаком?» — не зрозумів лікар. — «Ну з тим, що стріляв у мене… Чи не сталося з ним чогось поганого?». Стрільцем виявився член турецької ультранаціоналістичної ісламістської організації «Сірі вовки» Мехмет Алі Агджа. Проте в ході слідства з’ясувалося, що керівництво «Сірих вовків» і гадки не мало вбивати Папу, турок став лише виконавцем, а організатором замаху були спецслужби Болгарії, найвірнішого сателіта СРСР. Проста логіка дозволяла дійти висновку, що і в цьому випадку за спиною Софії стоїть Москва. Але тоді таку версію довести не вдалося. І лише через чверть століття, 2006 року, вже після смерті Івана Павла ІІ авторитетна комісія, створена урядом Італії, оприлюднила свої висновки. Вона вважає доведеним, що наказ убити Папу віддав особисто Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв, а політ¬бюро ЦК на таємному засіданні одноголосно схвалило це рішення. Та Папа пробачив свого кривдника й домігся його помилування та дострокового звільнення з ув′язнення. Замах на Івана Павла ІІ був спробою фізично усунути духовного лідера та натхненника мирного демократичного руху опору комуністичній владі у Східній Європі. Не вдалося. І у квітні 1990 року, приїхавши до Праги, Іван Павло ІІ зміг проголосити: «Новітню Вавилонську вежу зруйновано». Владі комуністів настав кінець.

23 червня 2001 року Іван Павло ІІ, вийшовши з літака в Борисполі, став навколішки і поцілував українську землю. П’ятиденне перебування Івана Павла II на українській землі, як збільшувальне скло, унаочнило деякі процеси, що відбувалися в соціальному, духовному і політичному житті України, і стало каталізатором для їх частини.

Візит Івана Павла II в Україну, безумовно, не був рядовою подією для нашої країни, але він не став і буденною поїздкою для самого «Папи-мандрівника». Іван Павло II сам надавав цьому паломництву особливого значення. Західні оглядачі порівнювали його з «проривним» візитом на комуністичну Кубу 1998 року.

Після краху СРСР і до поїздки в Україну Папа неодноразово відвідував терени «імперії зла», що розпалася, — він був у всіх трьох країнах Балтії, в Грузії. Проте про паломництво в Україну Папа, за його власними словами, молився багато років. Головною перепоною на шляху папського візиту в Україну була вкрай жорст¬ка позиція з цього питання Російської православної церкви та її української філії — Укра¬їнської православної церкви Московського патріархату.

Рішення Івана Павла II все ж таки відвідати Україну, попри рішучі заперечення і протидію Російської православної церкви, означало, що один із найвидатніших (якщо не найвидатніший) духовних лідерів Заходу зважився проігнорувати претензії Москви на Україну як на зону свого «виключного впливу».

Вся поведінка Папи протягом візиту, всі його проповіді, промови, виступи та репліки стали, з політичного погляду, однією великою демонстрацією повної підтримки незалежності України, її збереження та розбудови як самостійної держави. Чого вартий був хоча б факт, що до українців Папа звертався виключно українською мовою. «Україна має виразне європейське покликання», — підкреслив Папа, ніби підштовхуючи політичну еліту країни у бік За¬ходу. А прес-секретар Святійшого Отця Хоакін Наварро-Вальс на запитання російського журналіста, чи став Іван Павло II після приїзду до Києва ближчим до візиту в Москву, майже відрубав: «Святий Престол не розглядає паломництво Папи в Україну у зв’язку з можливим візитом до Москви. Ця велика країна з майже 50-мільйонним населенням сама по собі варта найбільшої уваги».

Тогочасна українська влада на чолі з Леонідом Кучмою намагалася максимально використати дивіденди від візиту Івана Павла II в Україну, домогтися, щоб відблиск Папиної слави впав і на неї.

Втім, у Києві та у Львові Івана Павла II приймали по-різному. Сто п’ятдесят тисяч на аеродромі «Чайка» в Києві 24 червня і півтора мільйона на (і довкола) Львівського іподрому при вулиці Стрийській 26 червня. Та ще майже мільйон молоді коло церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові — без перебільшення, вся Галичина зібралася в той день у Львові.

Цілком різною була також атмосфера, що панувала на київ¬ському аеродромі та львівському іподромі. Більшість киян усе ж таки прийшла з цікавості, і кожен стояв сам по собі чи разом зі своїм невеликим товариством. У Львові ж безкрає море людей почувалося єдиним цілим… Візит Папи кожного року згадують на теренах України та найбільше й найчастіше саме на теренах Галичини.

Іван Павло ІІ помер після тяжкої і тривалої хвороби 2 квітня 2005 року. І чи не весь світ завмер у жалобі. Понад 4 мільйони людей, у тому числі більше одного мільйона з самої Польщі, приїхали тими днями до Рима.

Під час похорону Івана Павла II чимало учасників скандували: «Santo subito!» (з італійської: «Святий негайно!»), а також тримали транспаранти з цією ж фразою. Невдовзі після похорону, 13 травня 2005 р., його наступник Бенедикт XVI дозволив достроково розпочати беатифікаційний процес Івана Павла II, надаючи диспензу від церковного закону, який велить розпочинати цей процес принаймні через п'ять років після смерті особи, яка є кандидатом до беатифікації. Формально процес розпочався 28 червня 2005 р., коли були приведені до присяги члени беатифікаційного трибуналу. Постулятором процесу став польський священик Славомир Одер.

23 березня 2007 року дієцезіальний беатифікаційний трибунал Римської дієцезії, який займався першою фазою процесу, досліджуючи життя, чесноти, а також загальну думку вірних про святість життя Івана Павла II та про ласки і чуда, які можна випросити за його заступництвом, ствердив факт чудесного зцілення від хвороби Паркінсона французької монахині, ім'я якої на той час не повідомлялося. 2 квітня 2007 року відбулося офіційне закриття дієцезіальної фази процесу, і справа була передана до Конгрегації в справах святих.

У червні 2009 року дев'ять радників-богословів Конгрегації в справах святих висловили свою позитивну оцінку щодо героїчності чеснот Івана Павла II. У листопаді того ж року позитивну думку у цій справі висловили також кардинали і єпископи — члени Конгрегації в справах святих — і звернулись до Бенедикта XVI з проханням про беатифікацію.

19 грудня 2009 року Бенедикт XVI підписав декрет про визнання героїчності чеснот Івана Павла II. Після того на розгляд Конгрегації було представлено результати медичних експертиз французької монахині Марі Сімон П'єр Норман, у якої несподівано і незрозуміло з медичної точки зору зникли симптоми хвороби Паркінсона після молитви з призиванням заступництва Івана Павла II. 21 жовтня 2010 року медичні радники Конгрегації ствердили неможливість науково з'ясувати зцілення монахині. Оцінивши твердження медиків, 14 грудня 2010 року радники-богослови Конгрегації підтвердили факт чуда внаслідок призивання молитовного заступництва Івана Павла II. 11 січня 2011 р. відбулася чергова сесія кардиналів і єпископів, членів Конгрегації у справах святих, яка видала своє позитивне рішення, визнаючи зцілення монахині чудом. 14 січня 2011 р. папа Бенедикт XVI під час аудієнції, що була присвячена кардиналові Анджело Амато, префектові Конгрегації у справах святих, підписав декрет про визнання чуда. Цього ж дня прес-служба Святого Престолу оголосила, що урочисте проголошення Івана Павла II блаженним відбудеться 1 травня 2011 р. у Ватикані.

29 квітня 2011 року тіло папи Івана Павла II було ексгумовано і розміщено перед головним вівтарем собору св. Петра, а після беатифікації перепоховано в новій гробниці. Мармурову плиту, якою була накрита колишня могила понтифіка, відправили на його батьківщину — до Польщі.

1 травня 2011 року Папа Римський Бенедикт XVI причислив Івана Павла ІІ до лику Блаженних.

2 липня 2013 року спеціальна комісія Ватикану визнала його святим.

27 квітня 2014 папу Івана Павла II разом з іншим папою Іваном XXIII офіційно проголошено святим на площі Святого Петра у Ватикані.

ФОТО:
1-2 – Святий Папа Іван Павло ІІ;
3 – Папа з Матірю Терезою;
4-7 – Папа в Україні – Львів, Сихів;
8 – похорон Папи.



18.05.2019
Підготував матеріал до публікації на основі статті «15-та річниця візиту до України Папи Івана Павла ІІ» від 24.06.2016 року та інших матеріалів Швець Т.А.
  2019-05-18  [Версія для друку]

ДОДАТИ КОМЕНТАР

Ім'я*
E-mail
Текст*
Число*
[назад]

ПІДПИСКА






КУРСИ ВАЛЮТ

Курсы валют на PROext

ПОГОДА


НАША КНОПКА

 
IA Глобальні віки

 

© 2019 IA "Глобальні віки"