»  ПРО НАС   »  ПОСЛУГИ   »  КОНТАКТИ


   ГОЛОВНА СТОРІНКА  •  АНАЛІТИКА  •  СТАТТІ  •  ТЕМИ ДНЯ  •  АНОНСИ  •  ОГОЛОШЕННЯ 


ГАРЯЧІ НОВИНИ

Каліфорнія заборонить продаж нових авто із ДВЗ
2020-09-25 03:14

Влада Каліфорнії вирішила заборонити продаж нових легкових і легких вантажних автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння до 2035 року.
...
У Сенаті США запропонували ввести санкції проти Росії через отруєння Навального
2020-09-25 02:31

Сенатори США внесли законопроект про санкції проти Росії через Навального.
...
У Литві парламент закликав зупинити будівництво "Північного потоку-2"
2020-09-25 02:08

Литва прийняла резолюцію з закликом припинити проект «Північний потік-2».
...
Міграційна служба закрилась на карантин через спалах COVID-19
2020-09-25 01:33

Із 23 вересня припинено приймання громадян у Державній міграційній службі України.
...
Баварія - володар Суперкубка УЄФА: емоційні фото церемонії нагородження
2020-09-25 01:24

Доля трофея вирішувалася в овертаймах.
...
Ліга Європи: результати всіх матчів третього раунду кваліфікації
2020-09-25 01:21

Українські клуби вилетіли, "Бешикташ" програв у серії пенальті, "Мілан" та "Тоттенхем" пройшли далі.
...
У Києві на території Олімпійського коледжу відбулися зіткнення: є постраждалі
2020-09-25 00:59

Студенти і працівники коледжу протестують проти рішення уряду приєднати навчальний заклад до Національного університету фізичного виховання і спорту України.
...
Навальний залишиться в Німеччині до кінця реабілітації
2020-09-25 00:36

Російський опозиціонер Олексій Навальний проходитиме реабілітацію в Німеччині.
...
Баварія дотиснула Севілью в овертаймі і завоювала Суперкубок УЄФА
2020-09-25 00:36

Мюнхенці першими пропустили, проте змогли змінити хід поєдинку.
...
Колос під проливним дощем завершив виступ у Лізі Європи
2020-09-25 00:25

"Колос" програв хорватській "Рієці" в овертаймі.
...
Відображати на сторінці  новин.

АНАЛІТИКА

ЗВИЧАЙНЕ «СПІВПАДІННЯ» ЧИ СПЛАНОВАНА «АКЦІЯ» ДУХОВНОГО СВІТУ?
Декотрі останні події в житті дали поштовх публікувати матеріали з рубрики Реального духовного світу (це зовсім не те саме, що душевного чи філософічно-сентиментального). Раніше я використовував свої дослідження духовної сфери (у тому числі з можливістю передбачення окремих важливих подій) виключно для себе і мало з ким ними ділився. Сьогодні це роблю доступним для широкого загалу. У те, про що піде мова далі, мені, швидше за все, не повірять скептики-раціоналісти, люди, які не вміють досліджувати глибинні факти, працювати з доказами. Адже Духовний світ також піддається аналітичному дослідженню, у чому намагатимусь переконувати своїх читачів значною кількістю подібних статей і надалі…

Це далеко не сам початок. Але саме з цієї розповіді розпочну свою дану історію. До виповнення мені 12-ти років я проживав з дідом у селі Торчиновичі Старосамбірського району Львівської області. Жили ми трохи бідно, в старій хаті, без дорогих меблів і навіть без звичайного холодильника (який у нас перед цим «конфіскували» – це окрема історія), зате щасливо. Коли ми лягали спати, дід завжди розповідав мені життєво повчальні казки на найрізноманітніші теми – про національних героїв таких, як Устим Кармелюк чи Олекса Довбуш; про жадібних людей, які готові були виколювати очі своїм найближчим родичам за незначний борг вартістю в мішок зерна чи борошна, але в кінцевому підсумку перемагала таки справедливість; про бідних, проте доброзичливих людей, котрі погоджувались втратити все, що мали, навіть власний дім, щоб допомогти вилікуватись від важкої хвороби якомусь невідомому біднякові, якому всі інші перед цим відмовляли у допомозі.

Історії з сюжетами про бідняка, що просився до людей переночувати, проте усі проганяли його від себе з огляду на його зовнішній вигляд, і який згодом виявився насправді не простою людиною, а Ангелом, чи Самим Сином Божим, нерідко були присутні серед дідових розповідей. І коли добрі люди дізнавались з ким насправді мали справу, то Небесні створіння зникали, не забуваючи перед тим віддячитись у якийсь спосіб тим, хто з ними добре повівся. Я чомусь завжди уявляв нас з дідом цими саможертовними бідняками. А всі події, в моїй уяві, майже завжди відбувались у нашому домі чи на подвір’ї.

І от одного вечора, приводжу собі на пам’ять, під час нашої з дідом вечері (ідентично, як у казках, коли «бідняки сіли до столу вечеряти»), ми почули стук в двері. Тут треба вказати, що у нас на подвір’ї бігав на прив’язі великий мисливський пес. Не зауважити чужу людину на своїй території він просто не міг. А своїм виглядом і гавканням собака відлякував будь-кого (хоч трохи і не досягав до стежки, якою ми ходили), адже був настільки сильним, що періодично рвав міцні металеві ланцюги, внаслідок чого дід вимушений був час від часу міняти їх на нові. Тому виглядало дивним, що невідома особа у темну пору доби наважилась підійти до дверей нашого невеликого старого дому, розташованого дещо в глибинці засадженого кущами і деревами подвір’я, у той час, як довкола були інші, нові, більш естетично привабливі сусідські хати майже при самій дорозі. До того ж під час появи незнайомця на нашому подвір’ї пес чомусь не видав ані звуку, що було зовсім не типовим.

Дід відчинив двері, і запросив гостя всередину. В кімнатному освітленні я побачив чоловіка, який нагадав мені самого діда з фотографій у дідовій молодості. Здається, навіть, акцент був в нього, як у діда. Вигляд його одягу був дуже скромний, але охайний (також як в діда). За його словами, він шукав якусь людину з невідомим нам досі прізвищем. Сумнівно, що така людина проживала з нами в одному селі, адже дід знав усіх співмешканців. Зрозумівши, що ми нічим йому не допоможемо у його проблемі, невідомий нам чоловік попросився до нас переночувати, оскільки йому просто нікуди йти на ніч. Дід, звісно, погодився. Я пам’ятаю, як цей незнайомець, ще перед нашою з дідом вечірньою молитвою, першим молився перед образами в кімнаті, стаючи на коліна. І саме якимись особливостями цієї своєї поведінки він найбільше нагадував мені діда – дід робив це саме у такий, чимось дуже подібний спосіб. А потім він ліг спати в іншій кімнаті (чи вечеряв з нами – не пам’ятаю). Я в той час знову попросив діда розповісти мені якусь чергову казку на ніч. Проте дід був чимось схвильований, і відповів мені пошепки: «Ми не знаємо що це за людина. Тому давай полежимо мовчки до ранку». Зранку невідомий чоловік вийшов з хати на подвір’я (чи снідав з нами – також не пам’ятаю). Дід провів його стежкою до фіртки. Як не дивно, собака знову не гавкав. Необхідно сказати, що собака завжди поводив себе агресивно у відповідь на перебування на нашому подвір’ї чужих людей навіть у присутності діда. Але цього разу пес знову був спокійним. Повернувшись до кімнати, дід сказав: «Дивно якось, – я провів його до фіртки, оглянувся, щоб подивитись йому вслід, а його вже не було». Дотепер я так і не знаю для чого приходив до нас той невідомий нам чоловік, ким він насправді був, і що це могло означати.

Дехто стверджує, кому я розповідав цю свою історію, що даний «незнайомець» запобіг того вечора чомусь дуже негативному для нас з дідом у нашій непростій ситуації. І підстав так вважати було справді достатньо…

По декотрому часі… Повернувшись 1 вересня 1981 року зі своєї сільської школи (щойно пішов на навчання в 3-ій клас у своєму дев’ятирічному віці), мене щось потягнуло вилізти на мурелю (її світлий плід подібний на велику ягоду черешні, але наділений кислим присмаком, як у вишні) на подвір’ї перед нашим домом. Заглиблюючись у події того дня, частково пригадую, що мої руки від дерева наче щось розвело у різні боки, і не маючи змоги триматись за його стовбур, я полетів униз й впав на каміння та потовчений кострубатий бетон під старим високим розлогим горіхом. Тоді ніхто не звернув уваги, однак з впевненістю можна сказати, що траєкторія вільного падіння була досить більшою, ніж їй належало бути за нормальних фізичних умов, – я зауважив це в пізніший період. Тому й всі без винятку у той час вважали, що я падав саме з горіха, адже будь-які інші дерева розташовані значно далі; проте твердих матеріалів чи природних порід під ними не було. Втім на горіх (з твердою під ним породою) самостійно, без драбини, вилізти я б не зміг по його високому і товстому стовбурі, без будь-яких гілок кілька метрів над землею, за які можна триматись.

Лежачи на спині, я відразу відчув сильну біль у лікті лівої руки. Я боявся поворухнутись, а особливо подивитись на цю руку, – у мене було відчуття, що її відірвало від удару об гострий камінь. Перших кілька секунд я переживав шок. Потім повільно перевів свій погляд на ліву руку. Вона була закривавлена. На згині руки крізь прорване тіло виднілась якась заокруглена кість. Я навіть подумав, що можливо це вп’явся камінь. А потім навіть спробував поворухнути пальцями. Вони ворушились. Це, як не дивно, злякало мене найбільше, – мені не вірилось, що рука не відірвана, і своїм дитячим мозком я зробив висновок, що вона ще просто продовжує реагувати на якісь невидимі імпульси, котрі надходять до неї від решти тіла. Після цього я у відчаї закричав і встав на ноги. До мене відразу поспішив дід, який якраз проходив неподалік по сільській дорозі. По руці стікало багато крові і вона жахливо теліпалась. Перебуваючи в шоковому стані, я плачучи просив діда, щоб він не карав мене. Насправді дід ніколи не був до мене суворим. Дід, сам плачучи, відповів: «Та за що тебе карати, якщо ти і без того так скараний…».

Далі точну послідовність усіх подій вже не пам’ятаю. Але було багато людей, котрі поклали мене на якісь ноші. Місцева медсестра, котра миттєво прийшла на допомогу, живучи неподалік, перебинтувала руку. На «карету швидкої допомоги» на вулиці довелось чекати дуже довго з райцентру, так що навіть усі дивувались через таку її тривалу затримку. Мене занесли в хату, ввімкнули світло. Я відчував як кров просочувалась мені під спину. Згодом «швидка» забрала мене у Старосамбірську районну лікарню. Як виявилось згодом, лікар, який зашивав мені під місцевим наркозом руку, не володів ситуацією що твориться всередині ліктя. За пізнішими словами медпрацівників-очевидців, вони переплутали рентгенівські знімки, – приблизно у той же час інший підліток, орієнтовно мого ж віку, з якогось іншого населеного пункту, розрізав собі глибоко руку у тому ж місці, де у мене стався відкритий перелом костей. Його замість мене повезли на операцію у травматологічне відділення Самбірської центральної міської лікарні (18 км від міста Старий Самбір), а мою руку вирішили просто зашити на місці, не підозрюючи про наявність у моєму лікті чогось надзвичайного. Ви вірите, що таке співпадіння трапилось просто так (про «співпадіння» ми ще неодноразово поспілкуємось в окремих матеріалах даної рубрики)? Зволікання з правильним лікарським висновком і проведенням належної хірургічної операції призводило, у моєму випадку, до щоразу загрозливіших результатів – ще трохи і мою ліву руку довелось би ампутувати. Разом з тим лікар, при накладанні швів на місце моєї рваної рани, спілкувався зі мною лагідно, заспокійливо. Я пригадую пекучі проколювання шкіри руки напівкруглою медичною голкою відразу по приїзді у лікувальний заклад м. Старий Самбір.

Зранку до мене в лікарняну палату увійшла зі сльозами мама. І коли відкинула ковдру, щоб оглянути руку, то жахнулась – все простирадло біля спини було залито кров’ю. Я навіть сам дивуюсь звідки у мене залишалось стільки запасу крові.

Відповідальний персонал лікарні нарешті розібрався що до чого, і тому ним було прийнято рішення якнайшвидше скерувати мене на операцію у більш спеціалізовану для цього лікарню, розташовану в іншому районному центрі – місті Самбір. Медичний висновок містив дані про наявність у мене чотирьох основних відкритих ліктьових переломів. У хірургічному відділенні Самбірської центральної міської лікарні мене прооперували й на тиждень поклали на «витяжку» з тягарцями. Впродовж цього тижня я мусів пережити майже цілодобову ниючу біль. Одначе покришена у ліктю рука зрослась недобре. Операцію довелось повторити. Моє перебування у травматологічному відділенні лікарні, враховуючи післяопераційний не лежачий час на щоденні вправи по приведенню руки до нормального функціонального стану, тривало повних два місяці. Мій бідний нещасний дід усі ці дні перебував біля мене майже не відходячи від мого лікарняного ліжка. Приїжджали й мама з вітчимом, а також однокласники.

За цей період у лікувальному закладі мені найбільше запам’ятались такі два випадки. Одного разу в мою палату привезли з якогось села ще одну дитину, хлопця на два роки молодшого за мене, який впав з коня і зламав собі праву руку. Я не розпитував як він опинився на коневі в своєму семирічному віці; виписали його з цієї медичної установи дещо пізніше, ніж мене. Однак від когось зі своїх родичів я довідався, що руку йому ампутували.

І ще пам’ятаю, як поклали в лікарню якусь молоду симпатичну провідницю пасажирського поїзда, родом звідкись зі східних областей України. Її лікарняне ліжко розташовувалось у вестибюлі коридору, бо у жіночих палатах для неї місця не знайшлось. Наскільки пригадую, вона була худорлявого вигляду, з довгим світлим дрібно-кучерявим волоссям. Розповідали, що якісь хулігани-насильники викинули її на ходу з вагону залізничного потяга. Іноді вона кликала мене до себе порозмовляти, коли я проходжувався по коридору. Від пережитого, швидше за все, у неї відбулись декотрі негативні зрушення в психіці. Однак, під час одного спілкування зі мною вона сказала дещо дивне, – насправді її слова містили розповідь про одну конкретну подію, котра стосувалась мого далекого минулого (про яку знати свідомо вона ніяк не могла), і про наявність якої я дізнався аж через багато років…

Додому, після виписки з лікарні, я повернувся пізньою осінню. На подвір’ї валялось багато опалого горіхового листя, котре голосно шаруділо під ногами. Сонце не гріло. Дерева були голими. Відчувався якийсь сум і пустота, – як на вулиці, так і в середині нашого невисокого дерев’яного дому.

На фото:
1. Мій дід у роки своєї молодості.
2. Мої тодішні однокласники й перша вчителька.
3. Будинок, у якому я проживав з дідом (стодоли і стайні, справа, давно вже немає).
4. Той самий горіх (інші дерева, котрі були поруч, давно вже зрубані).


Олександр РУЛЬ
  2020-07-14  [Версія для друку]

ДОДАТИ КОМЕНТАР

Ім'я*
E-mail
Текст*
Число*
[назад]

ПІДПИСКА






КУРСИ ВАЛЮТ

Курсы валют на PROext

ПОГОДА


НАША КНОПКА

 
IA Глобальні віки

 

© 2020 IA "Глобальні віки"