ІА Глобальні віки (СТАТТІ)


НЕЙМОВІРНО СПАПЛЮЖЕНІ ПРАВА ЛЮДИНИ...

Груба службова недбалість чи навмисне привласнювання чужих квартир і грошей?...

З 1973 року, після закінчення мною будівельного училища, я безперервно працював у Львівському будівельному управлінні № 16, де й з самого початку трудової діяльності був поставлений в чергу на житло.
Через двадцять три роки трест “Львівпромбуд” нарешті виділив управлінню три квартири по вулиці Лінкольна, де одним з одержувачів мав бути й я. Проте директор будівельного управління п. Коник Т.В. запропонував ці дорогі, на його думку, квартири продати, а на отримані кошти закупити вісім квартир дешевших в кооперативному будинку по вулиці Драгана (корпус 450)

Таким чином була укладена відповідна угода з житлово-будівельним кооперативом № 257, підтвердженням чого служить протокол засідання управління ЗАТ БУ № 16 “Оздоббуд” від 21 листопада 1996 року. Вже в грудні того ж року голова профспілки п. Баглай Й.І. запропонував мені і ще сімом черговикам кооперативні квартири. На цей час запропонована мені квартира коштувала 9 тисяч гривень. Проте п. Баглай повідомив, що цілком безкоштовних квартир не буде, і що я повинен заплатити 3 тисячі гривень, решта – заплатить управління, й здати необхідні документи для затвердження їх у Львівську міську раду.
Документи були нами здані, а 28 січня 1997 року ми оплатили 3 тисячі гривень на запропонований нам рахунок в “Промінвестбанку”. Вищезгаданий кооператив проводив зібрання своїх членів і повідомив нам, що БУ № 16, де я працював, перевело для одержання квартир відповідні кошти, згідно договору.
На усіх зібраннях кооперативу мене зачитували як одного з його членів, який заплатив усі необхідні гроші за своє житло.
І от нарешті, коли повністю завершились будівельні роботи, голова кооперативу п. Когут Б.Я. повідомив, що я і решта сім членів кооперативу від БУ № 16 не затверджені міською радою, як ті, хто мав би отримати квартирну площу. Коли про вирішення даного питання я звернувся до директора БУ Коника Т.В., він відповів, що тим питанням займається нині виключно голова профспілки Баглай Й.І. Відтак, підійшовши до п. Баглая з проханням пояснити чому до цього часу наші прізвища не затверджені міськрадою серед законних одержувачів житла, п. Баглай Й.І. став видумувати різні суперечливі причини, а в кінці повідомив, що у нього немає часу на вирішення подібних справ.
Таким чином, зібравши усі необхідні документи, я змушений був сам звернутися у Львівську міську раду до житлового відділу. Тут мене повідомили, що сам себе я не маю права представляти від свого будівельного управління, а натомість даним питанням повинен займатись голова профспілки п. Баглай Й.І., який жодного разу до них чомусь не з’явився.
Отож, коли я знову підійшов до п. Баглая вже з питанням чому він відтягує час для затвердження документів, він зверхньо відповів, що не мені йому вказувати, й відразу став вимагати ще якісь папери, які, на мій погляд, не мали жодного відношення до даної справи.
У червні 2002 року я вимушений був звернутись до Народного депутата України п. Тараса Стецьківа з проханням про вирішення даної справи. Представник депутата п. Андрій Гусак дав запити в наше БУ-16 й кооператив з вимогою пояснити чому до цього часу не затверджені документи на отримання мною житла. Відповідь – не надійшла.
В кінці листопада 2002 року Народний депутат п. Тарас Стецьків подав депутатське звернення № 92 до директора ЗАТ БУ-16 “Оздоббуд” Конику Т.В. Секретар директора документ цей прийняла, зареєструвала й розписалась. Проте відповідь на звернення Народного депутата України не надійшла й до цього часу.
І так багато ще разів я звертався як до директора свого будівельного управління, так і до голови профспілки з надією прояснити ситуацію. Вони у відповідь обіцяли за тиждень-два все владнати, але насправді обманювали.
У жовтні 2003 року стали розподіляти кооперативні квартири. Мені, і ще сімом вищезгаданим працівникам, квартир не надали, оскільки наші прізвища не знайшлися у списках, які були подані до відділу Львівської міської ради.
На початку березня 2004 року надійшло повідомлення, що правління ЖБК № 257 (кооператив) повертає нам внесені нами кошти в сумі 3 тисячі гривень. Які, звісно, неймовірно знецінились. І котрі, разом з тим, мені ніхто так і не повернув. Отже, я звернувся до бухгалтера кооперативу № 257 п. Костів С. з проханням пояснити куди поділись кошти, які за мене заплатило БУ-16. Бухгалтер відповіла, що їх перевели на рахунок нашого будівельного управління. Далі від п. Баглая Й.І., голови профспілки, я отримав відповідь, що внесені мною кошти пішли в зарплату працівникам (!) нашого будівельного управління... У свою чергу п. Баглай Й.І. показав мені листа, якого вони збираються відправити в міську раду до п. Буняка з метою припинення неправильного розподілу житла в кооперативі. Відповідь на цей лист, як і на багато інших, не надійшла. Зрештою, я не впевнений, що він взагалі був відправлений. Також мене запевняли, що скаргу на кооператив і Львівську міську раду від нашого будівельного управління будуть подавати в суд до Києва...
Відтак, я знову звернувся за порадою до представника Народного депутата України п. Гусака, який порекомендував мені грошей не брати, аби не виказувати згоду щодо рішення кооперативу, й подавати заяву в органи прокуратури.
В даний час я проживаю у сімейному гуртожитку по вулиці Пулюя, 6/106, де загальна житлова площа становить 30 м2. Разом зі мною проживають: двадцятишестирічний син, двадцятичотирьохрічна дочка, внучка, якій 2 роки, й онук, якому 1 місяць.
Загальний мій стаж на підприємстві, яке нині носить назву АТЗТ БП-16 “Оздоббуд”, – 30 років; являюсь акціонером того ж підприємства. Усіх, хто не байдужий, прошу допомогти мені у вирішенні мого питання.

Степан ЯЩИШИН