ІА Глобальні віки (СТАТТІ)


З ІСТОРІЇ ВИДАВНИЦТВА…

Чи задумувалися ви над тим кому ми повинні завдячувати за винайдення друкарства та в загальному видавничої справи? Чи цінуємо тих, хто своїми стараннями полегшив наше життя, оскільки без засобів масової інформації ми не отримували б вчасно необхідної інформації. Ми повинні в першу чергу цінувати винахідників видавничої справи, але окрім самих винахідників друкарства, ми змушені знати і дякувати його дослідникам, адже саме вони доводили діяльність винахідників та “будівників” друкарства.

Для того, щоб знати про дослідників видавничої справи та цінувати їхній труд необхідно спочатку коротко ознайомитися з історією видавничої справи на етапі її становлення, адже як дослідники, так і першовідкривачі-винахідники безпосередньо пов’язані з видавничою справою своїми внесками та працею.

Отож, розвиток світової і вітчизняної видавничої справи почався за дві тисячі років до Різдва Христового і закінчується сьогоденням. Слід відзначити, що українська видавнича справа розвинута у країнах найбільшого переселення українців у Європі та Америці, підтвердженням чого є своєрідний протоукраїнський архів «Кам'яна Могила», «Велесова книга», «Руське письмо IX століття», «Літопис Аскольда».

Наскільки відомо, першодрукарем у Львові був Іван Федоров. Ми б досі не знали, що Федоров лише продовжив справу досі невідомого й справді першодрукаря у Львові Степана Дропана. Саме з цього питання такі дослідники, як Орест Мацюк та Яким Запаско проводили свої дослідження. Наприклад, Орест Мацюк уперше оприлюднив на підтвердження того, що у Львові існувала друкарня ще до приходу Івана Федоровича, віднайдені в Центральному державному історичному архіві Львова два документи, які вказують на існування у цьому місті друкарні ще в 1460 році. Тобто за 112 років до прибуття туди Івана Федорова (1572).Обидва документи писані латинською мовою і датуються 23 липня 1791 та 20 жовтня 1792 року. Це лише одна із концепцій джерел вітчизняного друкарства. На цю концепцію його наштовхнув Іван Огієнко своєю обґрунтованою періодизацією виникнення і поширення друкарства українськими теренами друкарської справи, а саме поділ друкарської справи на українських землях на два періоди (поза етнічними українськими землями, власне на українських землях). Надихнув саме Огієнко, бо перший період видавничої справи засвідчував, що у Кракові на замовлення української громади німецький друкар Швайпольт Фіоль випускає у світ кириличним шрифтом Часословець і Октоїх, тобто якщо вже в такий час українська громада робила такі замовлення, то чому ж не могла згодом мати власної друкарні? Орест Мацюк детально вивчивши це питання, дав на нього ствердну відповідь.

Знання історії видавничої справи допомагає зрозуміти важливість видавничої справи України в наш час, а також зрозуміти, що її діяльність потрібно постійно підтримувати. Необхідно також пам’ятати, що маленький, незначний внесок кожного у сучасну видавничу справу може багато чого зробити та змінити. Головне у цій справі мати бажання, натхнення, відчувати потребу покращити видавничу діяльність на сучасному етапі.

Якщо постійно, так звані внески робитиме одна людина, то цього буде мало, але зовсім інша справа - робити щось спільними зусиллями, адже лише спільними зусиллями можна добитися успіху, саме так робили наші попередники. Недарма ж існує народне прислів’я: ”З кожного по нитці - бідному сорочка” .


Юліана КАЗІМОВА