ІА Глобальні віки (АНАЛІТИКА)


Влада народу


Намагаючись зрозуміти ті прості речі, на які хоче дати відповідь кожен свідомий громадянин, вирішив викласти свої запитання письмово, подивитися на них і можливо дати відповіді.


Обравши для себе професію правника, я, чи то в силу обраної професії, чи то сприймаючи це як належне, здійснюю оцінку того, що відбувається з точки зору права. Говорячи про «право», я не маю на увазі його розуміння, як сукупність певних норм встановлених державою. Право як поняття значно ширше (маючи на увазі, у тому числі, закони природи, закони суспільства і Божі закони). Свої роздуми, спочатку, я хотів розпочати словами «Ситуація, що склалась сьогодні в Україні…», але зупинився. Справді, яка ж вона (ситуація), і як вона склалась? От і спробую розібратись в цьому та інших «простих» запитаннях.

За останніх 20 років вже всі (чи майже всі) звиклись з думкою про те, що Україна є незалежною державою. Хтось може сказати, що до незалежності нам ще далеко, говорячи про Росію і її газ, про застарілу армію чи ще про щось. Тим не менш, Україна вважається державою незалежною, і приймає рішення, можливо і під тиском, але самостійно. Звертаю Вашу увагу на слові «самостійно».

Незалежність – це поняття завжди умовне. Завжди хтось від чогось залежить, нехай - то стан здоров’я, гроші, чиєсь рішення. Бути повністю незалежним – це не реально. Це стосується не лише держави, але і в першу чергу – людини. Можливо, хтось і буде з цим сперечатись, але я це визначаю як аксіому. Максимум, що ми можемо зробити – це зменшити цей рівень залежності. Тому, виходячи з думки, що Україна – незалежна країна, я і буду вибудовувати відповіді на свої запитання.

Не вигадуючи чогось нового, зазначу про те, що створюючи нову країну, люди, що її створюють укладають між собою певну соціальну угоду про те, як вони будуть в ній жити. Така угода була і в нас. Не забуваймо, що результатом референдуму за незалежність України було понад 90 % підтримки такої ідеї. Для тих, хто буде говорити, що питання на референдумі стояло таким чином, що воно ввело в оману людей, чи називати ще якісь причини їхньої незгоди, то можу вам сказати наступне. В оману можна ввести щодо змісту рішення, але не щодо можливості незгоди з ним. Відразу даю відповідь на те твердження, що територія України ваша рідна земля, але Україна вам не батьківщина, то все що ви можете зробити – це, або зробити її для себе батьківщиною, або виїхати в ту країну, яка для вас такою є, або проживати тут, дотримуючись тієї соціальної угоди, яку уклали між собою люди, які вважають себе Українцями і інші національності.

Однак повертаючись до основної теми, соціальна угода – це перш за все обмеження для людини, яке вона бере на себе, маючи намір проживати в тій чи іншій країні. Встановлення для себе таких обмежень – це єдина умова проживання в суспільстві і іншого способу проживання у нас немає. Однак обсяг таких обмежень кожен встановлює не сам для себе, а визначається самим суспільством. Це підтверджується і в нормативних актах, що були прийняті в Україні. Наприклад, цікавим було визначення податку на доходи фізичних осіб, що містився у Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб» : «Податок з доходів фізичних осіб - плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом».

Потрібні ще підтвердження?

Роблячи такий висновок, постає логічне запитання «Чому, коли кожен відмовляється від певних благ у рівних частинах, рівність у соціальних відносинах не досягається?». Відповідь на це запитання я знайшов в цьому. Соціальною угодою встановлюється мінімум того, від чого людина повинна відмовитись. Наприклад, кожен знає, що не можна красти, вбивати і т. д. Це загальні правила, що стосуються всіх і кожного. Однак, соціальна угода залишає можливість для кожного відмовитись від більшої кількості прав, з метою отримати більшу кількість можливостей. Не забуваймо, що метою соціальної угоди є не просте обмеження себе, альтруїстично, безвідплатно, а визначається у отриманні певних благ, що дає суспільство. Не варто розглядати будь-яку владу людини, як абсолютний позитив. Отримання влади – це прийняття на себе обмежень, які дозволяють більш повно реалізувати себе в суспільстві, забезпечити свої права. Не дарма ми називаємо державних службовців «слугами народу». Особа, що добровільно вирішила обмежити себе в можливості діяти у певних своїх вчинках вільно, отримує взамін певні переваги. Впевнений, що більшість скаже: «Я теж хочу відмовитись від певних благ, щоб стати на вищу ланку у соціальній угоді».Що ж Вам заважає?

Справа в тому, що, насправді, Вам комфортно так, як воно є, а скиглення про несправедливість і деспотизм влади – це лише підтвердження моєї позиції. Чому? Спитаєте Ви, тому, що соціальна угода – це угода багатостороння, і щоб відмовитись від певних благ та отримати взамін інші, необхідно отримати згоду всіх сторін. Переконайте в цьому інші сторони і отримаєте бажаний результат.

Постають інші запитання, наприклад «Як?». А от тут рецепту немає. Можливо, Ви скажете, про яку згоду може йти мова, коли способом укладення такої угоди в Україні є вибори, а в них чесності немає. От тут, на мій погляд, і криється помилка. Соціальна угода – абсолютне значення демократії. Хоча така існує і в авторитарних країнах. Я маю на увазі «Влада народу». Така угода виникає не з законів, правил, формальностей, а з почуття людини. Почуття – це об’єктивна істина. Правильно, почуттями можна маніпулювати, однак поки людина відчуває себе комфортно, соціальна угода змінитись не може.

Тепер можна давати відповідь на запитання «Як нам жити в Україні?»Вочевидь, добре. Це я говорю без іронії чи сарказму. Якщо ніяких змін не відбувається, то відповідно суспільство все влаштовує. Чи можна говорити про якийсь негатив тоді, коли тебе все влаштовує? Судіть самі. Більшість з нас, коли говорить про те, як нам погано, обмежується лише тим, що переводить таку позицію у «бесіду на дивані», розмову за кухлем пива чи у просту ображеність на «несправедливу владу».

Більшість країн, як і Україна, змінює свої соціальні угоди лише у випадку загального прояву зміни почуттів, що супроводжується війнами, переворотами, заколотами. Лише в окремих державах в людей вистачає сміливості зробити все це «розумно», домовившись про зміну соціальної угоди.Не думаю, що хтось буде заперечувати проти того, що існують країни, в яких можна залишити свій автомобіль з відімкненими замками, вікнами, і бути впевненим у тому, що повернувшись назад, знайде все те, що залишив на своєму місці.

Тепер кожен, хто вирішив прочитати мою «писанину», дасть відповідь на запитання «Як нам живеться в Україні?», сам. Як я вже зазначав, демократія – це перш за все не спосіб здійснення правління, його методи, способи, а саме «влада народу». Статтею п’ятою Конституції України визначено, що «єдиним джерелом влади є народ».Така норма, як би це дивно не звучало, одна серед небагатьох, яка виконується на 100 %. Розуміння такого твердження виходить з того, що інакше не може бути. Звідки такий умовивід? Судіть самі.

Хто в країні ще, крім осіб, які в ній проживають, можуть творити правила гри для самих себе? Чи є кожен з представників так званої «влади» кимось іншим, ніж частиною народу? Звідки вийшов такий всім ненависний чиновник? Хто привів його до «влади»? От і виходить, що образ чиновника-корупціонера – це образ самого суспільства. Професором В’ячеславом Навроцьким у своїй праці «Основи кримінально-правової кваліфікації» розкривалося таке доволі цікаве поняття, як «необхідна співучасть». Прикладом необхідної співучасті називався такий злочин, як «одержання хабара», вчинення якого неможливе без іншого – «давання хабара». Звісно, існують і інші прояви корупції, наприклад «вимагання хабара» та інші, але…

У багатьох соціологічних опитуваннях одне з «передових» місць по проявах корупції називають органи Державтоінспекції. Кожен з водіїв, котрий мав «приємність» спілкуватись з працівниками цього органу, принаймні для себе дасть відповідь, що у абсолютній більшості випадків вимоги таких працівників є законними. То якщо вчинення правопорушення мало місце, а працівник ДАІ накладає на вас за це покарання, то звідки береться така недовіра та звинувачення в корупції?

Однією з основних положень вчення теорії держави і права є те, що влада здійснюється більшістю, домінуючою частиною населення. Як невелика когорта працівників ДАІ може побороти величезну армію водіїв? На кожних виборах ми приводимо до влади людей, яким ми довіряємо нами керувати. То в чому такий подив, коли ті кого ми обрали, починають діяти так само, як і ми.

Заздрячи країнам з «мудрими державними мужами», дивуємось, чому у них існують такі «достойники», а у нас лише одні «хабарники»? Справа, на мою скромну опінію, полягає у тому, що вибори для нормального існування країни не мають жодного значення. Справді визначальне значення має стан соціуму. Різниці у представниках влади України та, наприклад, США немає ніякої. Різниця полягає саме у тих соціальних угодах, що існують у кожному з цих соціумів.

Пишучи це я не звертаюсь до того, хто це читає. Перш за все я звертаюсь до самого себе, чого і бажаю читачеві.

Сорока Н.А.