ІА Глобальні віки (АНАЛІТИКА)


КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – 20 РОКІВ!

Доленосною подією конституційного життя незалежної України стала легітимація її незалежності. Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб'єктом міжнародно-правових відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.


Нагадаємо, що за радянського періоду України в складі СРСР було прийнято чотири Конституції: 1919 р., 1929 р., 1937 р. і 1978 р. До прийняття Україною Основного Закону діяла Конституція 20 квітня 1978 р. із рядом змін та доповнень.

Перший проект Конституції України (розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня 1992 р.), як і наступні конституційні проекти, не був реалізований внаслідок перманентних протистоянь між Президентом України та Верховною Радою України на фоні тривалої соціально-економічної кризи в Україні. Враховуючи безвихідність ситуації, що склалася в молодій державі, та шукаючи шляхи її подолання Президент України Л. Кучма та Голова Верховної Ради України О. Мороз підписали договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України", більш відомий як Конституційний договір. Цей договір набув чинності з моменту Його підписання 8 червня 1995 р. Розділ 1 Договору декларував, що "на період до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування здійснюється на засадах, визначених Законом України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні".

Конституційний договір не вирішував проблему прийняття нової Конституції України. Уже 24 листопада 1995р. Конституційна комісія підтримала пропозицію Президента України й утворила нову робочу групу в складі чотирьох представників Верховної Ради України, чотирьох представників Президента України і двох представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проекту. Проект, розроблений першою робочою групою і доопрацьований другою робочою групою, був винесений на обговорення Конституційної комісії 12 березня 1996 р. і рекомендований до розгляду Верховною Радою України. Вже 20 березня проект Конституції України був поданий на спеціальне засідання парламенту. Співголови Конституційної комісії Л. Кучма та О. Мороз, попри різницю поглядів і оцінок проекту, були одностайні в прагненні якнайшвидшого прийняття Основного Закону.

Уже 2 квітня 1996 р. Верховна Рада України винесла питання про проект Конституції України до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня 1996 р. розпочався його розгляд. У парламенті над проектом спочатку працювала міжфракційна ініціативна група, а з 5 травня 1996 р. - створена на її основі Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції України на чолі з народним депутатом України М. Д. Сиротою.

28 травня - 4 червня 1996 р. відбулося перше читання проекту, а через два тижні й друге читання. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проект Основного Закону був прийнятий Верховною Радою у першому читанні 4 червня (258 голосів - "за"). При підготовці до другого читання до проекту Конституції України Тимчасова спеціальна комісія врахувала близько 6 тис. поправок до зазначеного акта.

Ситуація загострилася 26 червня 1996 p., коли Рада національної безпеки України і Рада регіонів при Президентові України виступили з різким засудженням будь-яких подальших зволікань з прийняттям нової Конституції України, оскільки такі зволікання загострюють соціально-економічну ситуацію в державі. Того ж дня Президент України видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 р. щодо прийняття нової Конституції України, в основу якої було покладено варіант проекту Основного Закону в редакції робочої групи від 11 березня 1996 р.

У відповідь на це Верховна Рада України прийняла 27 червня постанову "Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції України у другому читанні". Відповідно до положень постанови Погоджувальна рада депутатських фракцій і груп визначає нерозглянуті статті конституційного проекту або їх окремі частини і вносить пропозиції про їх попереджуючий розгляд. Парламент розглядає визначені Погоджувальною радою статті та їх окремі частини в редакції, запропонованій Тимчасовою спеціальною комісією, і приймає щодо них рішення згідно з Регламентом. У разі відхилення пропозиції Комісії голосуються альтернативні поправки до цієї пропозиції. В разі відхилення всіх поправок передбачалося вироблення узгоджувальної редакції її тексту з урахуванням поправок, що набрали найбільшу кількість голосів. Узгоджувальні пропозиції мали розроблятися Погоджувальною радою і передаватися до Тимчасової спеціальної комісії для опрацювання та внесення їх на розгляд парламенту.

Було також вирішено вести роботу в режимі одного засідання до прийняття нової Конституції України. 28 червня 1996 р. о 9 год 18 хв після 24 год безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України ("за" проголосували 315 народних депутатів). Після прийняття Конституції України Президент скасував свій указ про проведення всеукраїнського референдуму.

Одночасно Закон України "Про прийняття Конституції України та введення її в дію" від 28 червня 1996 р. засвідчив втрату чинності Конституції України (УРСР) від 20 квітня 1978 р. з наступними змінами та доповненнями та Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні" у зв'язку з прийняттям Конституції України.

Прийняття Конституції України 28 червня І 996 р. стало основним здобутком першого періоду історії Конституції України 1996 р. (1991-1996 роки) і, одночасно, точкою відліку другого періоду (1996-2004/2005 роки) розвитку Конституції України 1996 р.

Нова Конституція України сприяла примиренню та консолідації політичних сил, подоланню економічної кризи, причиною якої в багатьох випадках була недосконалість та колізійний характер національного законодавства, вирішенню на конституційному рівні соціальних проблем та гармонізації міжнаціональних і міжконфесійних взаємовідносин в Україні, розвитку національної духовності Українського народу.

Характерною ознакою другого періоду історії Конституції України 1996 р. стала реалізація її положень через новостворені правові акти (закони та підзаконні акти) та систему органів державної влади та місцевого самоврядування, передбачену Конституцією України. Тобто упродовж 1996-2006 років загалом були сформовані нормативно - та організаційно-правові механізми реалізації Конституції України 1996 р., але це вже наступний період в історії становлення українського законодавства…

Ще одним дуже важливим, але чомусь забутим етапом розвитку правових норм в Україні є референдум 2000 року.
… На виконання вимоги більш як трьох мільйонів громадян України, засвідченої в установленому порядку протоколом ЦВК "Про загальні підсумки збирання підписів громадян України під вимогою проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 р. відповідно до ст. 72 та п. 6 ст. 106 Конституції України Президент України видав Указ 65/2000 "Про-проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 р.

Попри численні песимістичні прогнози, 16 квітня 2000 р. відбулося голосування з чотирьох питань, винесених на всеукраїнський референдум, участь у якому взяли 29 728 575 виборців (81,15 %) з 36 629 926 громадян, що були включені до списку громадян України, що мали право голосу на всеукраїнському референдумі. Усі питання референдуму отримали підтримку виборців: за питання про додаткові підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України проголосувало 84,69 % громадян України, що взяли участь у голосуванні; за обмеження депутатської недоторканості - 89 %; за зменшення конституційного складу парламенту з 450 до 300 народних депутатів України - 89.91%; за необхідність формування двопалатного парламенту в Україні - 81,68 %. Серйозних порушень чинного законодавства про референдуми Центральна виборча комісія не зареєструвала.

Конституційний Суд України визнав рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. імперативними, але вони так і не були реалізованими. Невдовзі, під впливом поглиблення політичної та соціально-економічної кризи рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. були остаточно забутими. Подальші спроби внести зміни до Конституції України виявилися невдалими.

Таким чином, можемо стверджувати, що прийняття Основного Закону нашої держави супроводжувалось значними труднощами, та все ж, було реалізовано. Стосовно подальших дискусій, критики і підтримки Конституція України зазнавала ряду змін у 2004-2005 рр. та 2009-2010 рр. Відповідно до сьогоднішніх реалій у ВРУ готуються наступні зміни та доповнення до Основного Закону, які можливо принесуть покращення для пересічного громадянина держави. Не слід забувати й про референдум 2000 р., на якому суспільство чітко висловило свою позицію в першу чергу щодо кількості народних обранців, але ці ж таки «обранці» мали і мають цілком протилежну суспільству думку. Що ж, сподіваємось що українська нація зможе вистояти у прониклому до глибини кісток корупційному амплуа влади і таки отримає чесне управління своєю багатостраждальною державою.

ЩИРО ВІТАЄМО УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО З ДНЕМ КОНСТИТУЦІЇ!

ІА «Глобальні віки»
28.06.2016 р.