ІА Глобальні віки (СТАТТІ)


ВЧЕННЯ «ПРО ГІДНІСТЬ ЛЮДИНИ»

Періодично ІА «Глобальні віки» публікує короткі статті про життя, діяльність та вчення відомих людей світу.

Цього разу пропонуємо вашій увазі оновити свої знання в галузі філософських роздумів періоду раннього гуманізму, одним із представників якого був Джованні Піко делла Мірандола.

Народився 24 лютого 1463 р. поблизу Модени (Італія) та вважається чи не найвідомішим італійським мислителем епохи Відродження.

Походив з родини графів Мірандола і сеньйорів Конкордії, пов'язаний родинними узами з багатьма можновладними будинками Італії. У 14 років вступив до Болонського університету, де прослухав курс канонічного права. У 1479 р. вперше побував у Флоренції, де зблизився з деякими членами гуртка Марсіліо Фічіно.

Основним твором Піко є «900 тез, навіяних філософією, кабалою та теологією» (Conclusiones philosophicae, cabalisticae et theologicae), який був опублікований у 1486 році та вступним словом до якого була «Промова про людську гідність» (Oratio de hominis dignitate, 1487) — найвідоміший документ раннього Відродження, в якому відобразився спосіб мислення епохи.

Загалом, у своїх поглядах і вченнях Піко делла Мірандола розглядає питання безкорисливого характеру філософії. Зокрема, на його думку, філософ не має розраховувати на винагороду чи славу за свої дослідження та філософствування, а робити це тільки з любові до самої філософії і тільки задля формування своєї душі і досягнення та розуміння істини. Піко стверджував, що в так званого «філософа», який прагне грошей та слави, все життя проходить у пошуку цього і він навіть для самого себе, для власного самовдосконалення, не розмірковує над істиною. Тож філософом називатися він не може.

На сьогодні перекладені українською мовою вчення філософа лише «Промови про гідність людини» 2013 року та вважаємо, що в ресурсі Інтернет можна знайти багато цікавої інформації про погляди вченого на різних мовах і зокрема, українською.

Та все ж, повернемось до найвідомішої промови автора. Отже, в своїй промові Піко делла Мірандола ставить декілька важливих питань, які були й залишаються актуальними й до сьогодні:

1) питання місця людини в світобудові (його автор визначив як знаходження людини як надістоти в центрі всесвіту);

2) питання про сумісність різних філософських вчень та методів на шляху досягнення істини та злиття із тим, хто нас створив (Піко делла Мірандола впевнений, що різні ідеї, висловлені філософами є тими чи іншими наближеннями до однієї спільної істини, для нього сама можливість діалогу двох істин і є самою істиною);

3) питання ставлення філософа до матеріального, грошей і слави.

Окремо філософ вважає, що гідність і велич людини – це не просто даність, а неухильний процес вдосконалення. На цьому шляху він виділяє три етапи:

1) очищення від пороків за допомогою етики, яка лікує пристрасті, культивує чесноти і спонукає слідувати шляху Блага;

2) вдосконалення розуму за допомогою примиряючої протиріччя діалектики і відкриває таємниці природи натурфілософії;

3) осягнення божественних істин «через світло теології».

Незадовго до смерті філософ переживає релігійне звернення, спалює свої любовні вірші, віддається умертвінню плоті і бичуванню та прийняв чернецтво і став членом Домініканського ордену.

Помер 17 листопада 1494 р. імовірно від отруєння миш'яком і був похований в домініканському монастирі Святого Марка у Флоренції.

Підсумовуючи погляди Мірандоли можемо з впевненістю сказати, що цінність та унікальність роботи та філософської системи Піко в тому, що вона як жодна інша відображала весь вузол суперечностей та протиріч, властивих для епохи Відродження.


Галина ГУМЕНЮК