ІА Глобальні віки (ТЕМИ ДНЯ)


РІВНО 705 РОКІВ ТОМУ ОРДЕН ТАМПЛІЄРІВ ПРИПИНИВ ІСНУВАННЯ


22 березня 1312 року — за вимогою короля Франції Філіпа IV Красивого Папа Римський Климент V розпустив лицарський орден тамплієрів.

Спробуємо коротко охарактеризувати орден та його діяльність.

Лицарський орден тамплієрів (або Бідні Брати-Воїни Христа та Соломонового Храму) є одним з найвідоміших християнських військових орденів. Орден засновано після Першого Хрестового походу (1096) для гарантування безпеки великої кількості паломників із Європи, що йшли до Єрусалима після його завоювання.

Заснований близько 1118 року французькими лицарями Гуго де Пейном, учасником Першого Хрестового походу, та Годфреєм де Сент Омером для захисту пілігримів на їх шляху із Яффи та Єрусалима. Спочатку лицарі (яких було тоді дев'ятеро) жили подарунками та речами, що були вже непотрібні їх власникам. Через це вони стали відомими як Бідні Лицарі Христа. Король Балдвін ІІ Єрусалимський виділив місце для їхнього головного органу на Храмовій Горі над руїнами будівлі, що вважалася Храмом Соломона. Саме через цю обставину орден взяв собі назву Бідних Лицарів Христа та Храму Соломона.

Тамплієри в незвичний для того часу спосіб поєднували чернецтво з військовою справою, і були першими воїнами-монахами в Західному світі. Члени цього ордену відігравали провідну роль в багатьох битвах Хрестових походів, а його фінансова інфраструктура вперше містила елементи, які використовуються в сучасній банківській справі. Кількість членів ордену та його вплив поширювався по всій Європі, аж до часів французького короля Філіпа IV, за наказом якого багатьох членів ордену було закатовано та спалено за обвинуваченням у єресі.

Отже, тамплієри були організовані як чернечий орден, за правилами, які для них встановив їхній покровитель Святий Бернард Клервоський — член Цистеріанського ордену. В кожній країні був свій Магістр Ордену Тамплієрів, над ними стояв Великий Магістр, що призначався довічно. Великий Магістр керував як військовими справами ордену на Сході, так і фінансовим станом на Заході.

Брати-тамплієри поділялися на чотири групи:
• лицарі, споряджені, як важка кавалерія (носили білі накидки з червоним хрестом);
• сержанти, споряджені, як легка кавалерія. Їх набирали з нижчих соціальних класів, ніж лицарів (носили коричневі плащі);
• брати-прислужники: брати-домосіди, які керували власністю ордену та брати професій, які виконували функції прислуги та займались ремеслами;
• капелани були посвячені в сан та піклувалися про духовні потреби ордену.

Одним з найголовніших занять Ордену були фінанси.

Члени ордену були і на теренах сучасної України.
В період середньовіччя тамплієри, які мали неабиякий підприємницький хист, отримали право від Галицьких князів на торгівлю солотвинською сіллю. Соляний шлях з Підкарпатських копалень в Європу проходив через Закарпаття. Тамплієри дуже добре вміли не тільки торгувати, а й захищати свої економічні інтереси. Вони швидко звели уздовж усього соляного шляху низку укріплень, які використовувались як митні пости, а при потребі і як пункти дислокації невеликих військових гарнізонів, що оберігали той соляний шлях. Одне з таких укріплень збереглося в смт. Середнє.
У ХІІ ст. на місці сучасного селища Середнє був збудований замок Фруа де Берманьє (1088–1169) найсильнішого в Західній Європі католицького ордену тамплієрів (храмовників).
Напівзруйнований, він зберігся до наших часів і по праву вважається однією з головних пам'яток Закарпаття.
Дослідження археологів, розкопки і заміри дають привід твердити, що квадратна центральна вежа, видима над поверхнею землі є лише частиною Середнянського замку, який стоїть на рівнині. Площа ж усього замку становить близько 3-х гектарів. Замкова споруда була захищена чотирма оборонними лініями. Численні знахідки, які були розкопані на території замку, відносяться до XV–XVI століть. Це кераміка, скло, прикраси і зброя: наконечники арбалетних стріл, ядра мушкетів та мортир.

Капеланами Закарпаття були:
• Фруа де Барманьє 1146–1160
• Роже дю Маар 1160–1169
• Андреас Дотте 1170–1202
• Пьєр Ла Фентєррі 1202–1228
• Карл Ведебургардт 1228–1234..


ІА ГВ