ІА Глобальні віки (СТАТТІ)


ПРАВОВА ПОВЕДІНКА. ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (частина 1)


Основною метою даної статті є коротке ознайомлення молодих людей із поняттями «законність», «правопорядок», «правомірна поведінка», «правопорушення», «юридична відповідальність» їх ознаками та видами. Охарактеризувати обставини, які виключають злочинність діяння. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність молоді на самовдосконалення.

1. ПОНЯТТЯ ЗАКОННОСТІ І ПРАВОПОРЯДКУ

В правознавстві законність розглядається як узагальнююча категорія всієї юридичної науки і практики, інтегральний показник врегульованості всіх сторін суспільного життя. Рівень і стан законності служать головним критерієм оцінки правового життя суспільства, його громадян. Зміст законності зв'язаний як з поведінкою суб'єктів, що реалізовують право, так і з діяльністю державних органів, що забезпечують її формування і захист, і полягає в точному і неухильному дотриманні ними юридичних норм.

Звідси витікає таке визначення законності: законність – це такий правовий режим суспільного життя, при якому здійснюється точне і неухильне дотримання законів та інших нормативних актів всіма суб'єктами права.

ПРИНЦИПИ ЗАКОННОСТІ:

• пануванням, верховенством законів;
• рівності всіх перед законом, всі права повинні бути однаково захищені;
• неприпустимості свавілля в діяльності посадовців.

Стосовно правотворчої діяльності, законність означає, що правова система повинна мати в розпорядженні такі інструменти, використання яких дозволяє багаторазово поставити «стіну» неправовому нормативному акту, якщо його застосування пов'язано з утиском прав та свобод людини і громадянина.

Із законністю тісно зв'язано інше правове явище – правопорядок.

Правопорядок – це заснована на праві і законності організація суспільного життя, на тому або іншому етапі її розвитку. За своєю суттю, правопорядок – результат здійснення законності. Таким чином, між законністю і правопорядком існує жорсткий і нерозривний зв'язок. Всяке порушення законності обов'язково припускає порушення правопорядку незалежно від сфер, де це відбулося.

Поняття «правопорядок» характеризує стан врегульованості суспільних відносин, той якісний стан суспільних відносин, якого прагнуть люди, створюючи режим реального панування права. Відмінна риса правопорядку полягає в тому, що в ньому узагальнюються властивості права, правові принципи і вимоги законності.

Законність і правопорядок можуть бути забезпечені лише при певних матеріальних і духовних передумовах суспільного життя. Засоби, за допомогою яких забезпечується повне і послідовне приведення в життя вимог законності називаються гарантіями. Гарантії можна розділити на економічні, політичні, духовні і юридичні.

1. Економічними гарантіями є: рівність всіх форм власності, наявність громадянського суспільства, громадян-власників, вільне заняття підприємницькою діяльністю.

2. Політичними гарантіями законності є наявність розвиненої системи народовладдя, гарантованість політичних прав і свобод громадян, багатопартійної політичної системи, діяльність в країні політичної опозиції і ін.

3. Духовно-культурною гарантією є висока правова культура і розвинена правосвідомість.

4. До юридичних гарантій відносяться: правовий контроль, розслідування злочинів, система правосуддя, юридична відповідальність, заходи попереджувальної дії та інше.

В більшості випадків норми права виконуються учасниками правовідносин. Поведінка учасників правовідносин, відповідно вимогам правових норм, називається правомірною. Розрізняють декілька видів правомірної поведінки: належна, допустима і та, що вимагається.

Всяка правомірна поведінка може бути охарактеризована як із зовнішньої, об'єктивної сторони, так і з внутрішньої, суб'єктивної. Об'єктивна сторона правомірної поведінки характеризується діями або бездіяльністю осіб, способом їх здійснення, використаними засобами, дійсними або можливими результатами. Суб'єктивна сторона правомірної поведінки є сукупністю мотивів, цілей, ступеня усвідомлення можливості наслідків і внутрішнього ставлення до них людини.

2. ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ОЗНАКИ І СКЛАД

Поведінка людини може або узгоджуватися з положеннями чинного законодавства, або порушувати його. У першому випадку перед нами правомірна поведінка, у другому — правопорушення.

Правопорушення — це дія або бездіяльність, якими порушуються норми права; це винна поведінка деліктоспроможної особи, яка суперечить нормам права, заподіює шкоду іншим особам чи суспільству і має наслідком юридичну відповідальність,

Вина — психічне ставлення особи до вчиненого правопорушення та його наслідків,

Умисел — одна з форм вини, що полягає в усвідомленні правопорушником протиправного характеру та наслідків свого діяння та у бажанні або свідомому допущенні їх виникнення.

Соціальна суть правопорушення (провини або злочину) полягає у спричиненні шкоди особистим, груповим або загальносоціальним інтересам, які юридично захищені державою.

ОЗНАКИ:

* соціально шкідливе (завдає шкоди інтере¬сам особистості, суспільства, держави);
* протиправне (порушує норми права);
* винне (залежить від волі свідомості суб'єкта);
* каране (за його здійснення передбачені певні санкції).

Питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. Історія свідчить, що правопорушення трапляються у всіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито викорінити їх ще нікому не вдалося. Глобальними причинами правопорушень є соціальні суперечності, які завжди існують у суспільстві.

До основних причин виникнення окремих правопорушень можна віднести такі:
 відсутність почуття особистої відповідальності;
 незнання закону або неповага до нього;
 почуття безкарності.

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення ви¬пливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оці¬ніть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає мораль¬ним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його зако¬нів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викли¬кати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридич¬ну відповідальність.

СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ:

1) суб'єкт — дієздатна особа, що здійснила правопорушення;
2) об'єкт — порушене матеріальне або нематеріальне благо, що захищається правом;
3) об'єктивна сторона — саме протиправне діяння, його шкідливий результат, та зв'язок між діянням і результатом;
4) суб'єктивна сторона — вина, тобто ставленняя правопорушника до діяння і його результату, в формі умислу або необережності.

ВИДИ:

І (за мірою соціальної або особистої шкідливості):
а) проступки (шкідливі правопорушення);
б) злочини (небезпечні правопорушення).

ІІ
а) дисциплінарні — порушення навчальної або виробничої дисципліни, внутрішнього розпорядку підприємства, організації, установи;
б) майнові (цивільно-правові) — нанесення матеріального збитку, порушення інших майнових або особистих немайнових прав і інтересів людей, які захищені законом;
в) адміністративні — порушення правопорядку в громадських місцях, порядку управління всіма сторонами суспільного життя, що передбачені законодавством про адміністративні правопорушення;
г) кримінальні – злочини — це суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ ОЧІКУЙТЕ ЗАВТРА!


ІА ГВ