ІА Глобальні віки (ТЕМИ ДНЯ)


ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ США


Сьогодні, 04 липня вшановують та відзначають День незалежності в США, але й інші країни у цей день також святкують свої визначні події. В Італії відзначають День Гарібальді, в Тонзі — День короля, в Латвії — День жертв геноциду, на Кайманових Островах — День конституції, на Багамських Островах — День королеви, а в Україні – День Національної поліції.

Історію створення Декларації незалежності США та боротьба за незалежність і, зрештою, початок становлення самої країни, вивчають у школах на уроках всесвітньої історії практично в усіх країнах світу. Так заведено, що без знання історії розвивати свої національні традиції, пам′ятати і віддавати їм шану, оцінювати минуле та набираючись досвіду іти вперед – неможливо.

Отже, перш ніж перейти до історичної довідки про Декларацію незалежності нагадаємо, що «Американська революція» (1775-1783 рр.) – це більш широка подія, ніж відома в європейській та пострадянській історіографії «Війна за незалежність США». Американська революція включає в себе не тільки конфлікт між 13 колоніями та урядом Великої Британії, а комплекс – культурних, військово-політичних та економічних подій 1775-1783 років.

Конфлікт виник із зростаючої напруженості між жителями 13 Північно-американських колоній Великобританії та колоніального уряду, який представляв інтереси британської корони. Внаслідок перестрілки між британськими військами і силами колоніальної міліції в Лексінгтоні та Конкорді у квітні 1775 р. розпочався збройний конфлікт, а наступного літа, повстанці вже вели повномасштабну війну за свою незалежність...

Історія створення Декларації незалежності США

7 червня Річард Генрі Лі виступив у Континентальному конгресі з резолюцією про незалежність колоній. 11 червня був призначений комітет з п'яти депутатів, яким була доручена підготовка документа, відомого сьогодні як Декларація незалежності США. Це були Джон Адамс (Массачусетс), Роджер Шерман (Коннектикут), Роберт Лівінгстон (Нью-Йорк), Бенджамін Франклін (Пенсільванія), Томас Джефферсон (Віргінія). На жаль, протоколів їх засідань не велось.

Головним автором Декларації незалежності став Томас Джефферсон. Але надзвичайно цікаво простежити редакційну правку інших членів комітету, фінальну правку, пов'язану з прийняттям Декларації незалежності. Наприклад, добре відомо, що з 28 звинувачень проти британського короля Георга III зникло в кінцевому варіанті звинувачення в тому, що він заохочував работоргівлю. Тут немає нічого дивного: практично всі з батьків-засновників, крім Джона Адамса, — Томас Джефферсон, Джордж Вашингтон, Джеймс Медісон — були віргінці-рабовласники. Хоча вивіз рабів з Африки тоді вважався безумовним злом (врешті він був заборонений і Британською імперією, і США в березні 1807 року), а рабство, як думав той же Джефферсон, мало б відмерти в Новому Світі саме по собі, не витримавши конкуренції з вільною працею, революціонери вирішили не говорити про потенційно «вибухонебезпечну» проблему.

Континентальний конгрес проголосував за Декларацію незалежності вже 2 липня, проте обговорення продовжилось і 3 липня. Саме тоді, до речі, з тексту і було вилучено згадку про работоргівлю. Офіційною датою проголошення Декларації незалежності вважається 4 липня — день її оприлюднення, причому в кінцевому вигляді.

Декларацію незалежності можна вважати документом міжнародного права лише в тому випадку, якщо боротьба за незалежність увінчується успіхом. Тобто якби колоністи програли, то документ залишився б декларацією буквально, громадським маніфестом. У цьому ж випадку він поклав початок існуванню нової держави.

Декларацію незалежності США можна умовно розділити на п'ять частин. Перший абзац проголошує необхідність пояснення причин, які можуть змусити один народ розірвати політичні зв'язки, які поєднують його з іншим. У другому абзаці оголошуються принципи природного права, на яких ґрунтується легітимна влада, причому порушення владою цих принципів веде до втрати легітимності і виправдовує її повалення. Потім перераховуються звинувачення проти Георга III, чиї «зловживання» (injuries and usurpations) якраз виправдовують відділення американських колоній. У четвертій частині розказано про незадовільну відповідь на виражені у «найстриманішому тоні» (most humble terms) звернення американців до британського уряду. Як наслідок, у заключній п'ятій частині «об'єднані колонії» оголошуються по праву «вільними і незалежними державами» (these United Colonies are, and of Right ought to be Free and Independent States).

Подальший масовий ряд декларацій незалежності пов'язаний з війною за незалежність Іспанської Америки. Але й всі наступні громадські рухи прагнуть довести свою легітимність через такого роду декларації. Проголошена в конкретних історичних умовах, Декларація незалежності США була наділена Томасом Джефферсоном універсальним змістом, який і пояснює значимість цього тексту для всесвітньої історії.

Зазвичай декларації слідують логіці свого прототипу: затвердження природного права (згодом — права на самовизначення відповідно до позитивістського міжнародного права), народного суверенітету і, як наслідок, права законних представників народу оголосити незалежність. Потім йде пояснення причин проголошення незалежності не лише перед співвітчизниками, а й перед усім світовим співтовариством. Варто зауважити, що протиріччя між принципами самовизначення і територіальної цілісності не вирішено в міжнародному праві і сьогодні.


Окрім всього вище сказаного, Декларація незалежності США 4 липня 1776 року — це унікальний політико-правовий документ, який «відбив» цілий ряд положень, сформульованих у політичній філософії епохи Просвітництва. В чому унікальність цього документа? Якщо звернутись до історії держав Західної Європи, можна побачити, що на той момент значна їх кількість знаходилась на етапі розвитку абсолютистських монархій. Суть політико-правових режимів у більшості держав Європи полягала в необмеженості влади монарха і навіть більше — в обожнюванні самого принципу владної ієрархії. Американська Декларація незалежності вперше зафіксувала принцип народного суверенітету, який стверджував, що джерелом влади є не особистість абсолютистського монарха, а сам народ, як сукупність (політичне співтовариство) вільних громадян. Вперше в політико-правовому документі була зафіксована цінність природних, невід'ємних прав людини. Згодом ця ідея знаходить більш детальну форму в Декларації прав людини і громадянина Французької революції 1789 року.

Головна причина, яка привела американські штати до відділення від Англії, полягала в тому, що колоністи були незадоволені дискримінаційною політикою, яку проводили по відношенню до колоній англійський король і парламент. Американці не могли послати своїх депутатів в англійський парламент і тим самим відстоювати на законодавчому рівні свої інтереси. Маса інших рішень англійського уряду і парламенту в сфері економіки, торгівлі та управління розцінювались колоністами як протизаконні, дискримінаційні.

Разом з тим значна частина депутатів Другого Континентального конгресу, який прийняв Декларацію, з великою обережністю ставились до ідеї про остаточний розрив відносин з Англією і підписали документ під загальним враженням подій, які розгортались, вважаючи, що колонії повинні домогтись рівноправних відносин з метрополією. У цьому сенсі Декларація незалежності сприймалась не тільки як акт про відділення колоній від Англії, але і як акт, який відновлює законність і справедливість.

Американський досвід полягає також у тому, що народ, який оцінив дії уряду як незаконні, збунтувався, скинув цей уряд і встановив ту владу і ті закони, які він вважав справедливими. Ці події мали помітний суспільний відклик у Європі. Як відомо, багато європейців взяли участь у боротьбі проти Англії на боці колоністів, а деякі з них, наприклад Жільбер Лафайєт, працювали над проектом першої Конституції Франції 1791 року, яка стала одним із перших правових документів, який встановлював принципи конституційної монархії.

Принципи народного суверенітету, законності, першості та захисту прав і свобод особистості, зафіксовані в Декларації, знаходять відображення в наступних політико-правових документах США: в Конституції 1787 року, у Біллі про права 1791 року (перші 10 поправок до американської конституції) та інших. Декларація окреслила дух майбутньої американської держави. І невипадково саме дата її прийняття — 4 липня 1776 року — стала тією датою, яка досі відзначається американцями як головне державне свято — День незалежності.

ІА «ГЛОБАЛЬНІ ВІКИ» та ПАРТНЕРИ СЕРДЕЧНО ВІТАЄМО США Й УСІХ АМЕРИКАНЦІВ З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!