ІА Глобальні віки (СТАТТІ)


15-та РІЧНИЦЯ ВІЗИТУ ДО УКРАЇНИ ПАПИ ІВАНА ПАВЛА ІІ

Як повідомила прес-служба Львівської міської ради, – у рамках святкування 15-ої річниці візиту Папи Івана Павла ІІ до Львова, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що розташований на проспекті Червоної Калини, 70 в м. Львові, із 23 по 25 червня (з 19.00 год. до 22.00 год.) буде можливість долучитися до молитовних чувань, 25 червня – помолитися біля часточки мощей св. Івана Павла ІІ. А 26 червня відбудеться Архиєрейська Літургія, за участі владики Венедикта, святковий концерт, перегляд та обговорення фільмів про святого Папу.

У суботу, 25 червня виставлять для почитання мощі св. Івана Павла ІІ. Святиню привезуть з Кракова, з благословення кардинала Станіслава Дзівіша, багатолітнього особистого секретаря Папи, і виставлять для почитання о 19.00 год., під час вечірньої літургії.

Нажче спробуємо коротко розповісти про особистість Папи та відтворити хронологію подій 15-річної давності в Україні.


«Без нього комунізм не закінчився б, або принаймні це сталося б набагато пізніше і з великою кров’ю».
Лех Валенса

«Не бійтеся! Відчиніть, відчиніть двері навстіж Христу! Відчиніть двері його спасенній владі, відкрийте їй кордони держав, економічні і політичні системи …дозвольте Христові промовляти до людини!».
Іван Павло ІІ

За більш як двадцять століть, протягом яких існує Престол святого Петра, лише четверо з 266 римських пап, які посідали його, удостоїлися (зрозуміло, що тільки після смерті) імені Великого. Лев І, що жив у V столітті; Григорій І — у V—VІ ст., Миколай І — у ІХ ст. І лише через тисячоліття з’явився ще один Великий Папа — Іван Павло ІІ. Він був римським понтифіком з 16 жовтня 1978 р. по 02 квытня 2005 року. У червні 2001 року сотні тисяч українців (а дехто говорить, що міліони) могли бачити його, чути його слова в Києві та Львові.


18 травня 1920 року в підгірському містечку Вадовіце неподалік Кракова в родині поручника Війська Польського Кароля Войтили та його дружини Емілії народилася третя дитина. Хлопчи¬ка назвали Каролем-Юзефом. Перше ім’я він отримав зовсім не на честь батька, а на честь останнього імператора Австро-Угор¬щини Карла І, який був змушений зректися престолу за півтора роки перед тим, друге — на честь Тимчасового начальника відродженої після 123 років небуття Польської держави Юзефа Пілсудського.

Кароль Войтила-старший походив із роду селян-гуралів (польські гуралі — аналог українських гуцулів) із села Чанєц. Але вже дід майбутнього Папи був сільським кравцем, кравецьким ремеслом заробляв собі на прожиття і Кароль Войтила-батько, доки не був 1900 року призваний до цісарсько-королівської Австро-Угорської армії. Після строкової служби Войтила залишився на понадстрокову, став унтер-офіцером, а через кілька років вислужився в офіцери. Під час Першої світової брав участь у боях з росіянами на Східному фронті, 1918 року зголосився до щойно створеного Війська Польського. 1920 року 41-річний поручник Войтила служив у Вадовіцькій повітовій команді поповнень (щось на кшталт нашого райвійськкомату), звідки 1928 року і пішов у відставку.

Мати майбутнього Папи Емілія, в дівоцтві Качоровська, народилася в Кракові в родині ремісника-римаря. Але її рід походив з села Михалова, неподалік Щебжечина, що на Холмщині. Можливо, на цьому ґрунтується твердження, що Емілія Качоровська була етнічною українкою. У багатьох українських джерелах, присвячених Івану Павлу ІІ, написано, що мати майбутнього Папи «як кажуть, була за походженням русинкою, як це тоді називалося» чи — безапеляційно — «чистокровною українкою». Пишуть навіть, буцімто сам Папа сказав у Римі якимсь українським прочанам (яким саме?), що його мама була українкою. Проте підтвердження цієї версії у жодному польсько- чи англомовному джерелі відшукати не вдалося. Отже, Емілія Качоровська могла мати українське коріння, а могла й не мати. Однак фактом є те, що вона народилася і все життя прожила на суто польських землях, була за віровизнанням римо-, а не греко-католичкою і вважала себе полькою, так само, як і її чоловік.

«Я син народу, засудженого сусідами на смерть, — писав через багато років Іван Павло ІІ. — Він вижив не завдяки своїй фізичній силі, а виключно завдяки культурі».

У день, коли народився майбутній Папа, 1-ша Кінна армія червоних прорвала фронт українських та польських військ південніше Києва. А в серпні 1920 року війська більшовиків стояли вже під Львовом та Варшавою. Створений у Білостоці польський «ревком» готувався перетворити всю завойовану Польщу на «радянську республіку». Над щойно відродженою дер¬жавою нависла смертельна загроза. Проте внаслідок патріотичного піднесення найширших верств польського народу сталося «диво на Віслі», і більшовики зазнали поразки. Незалежна Польща вижила, але союзну їй Українську Народну Республіку було ліквідовано, а її землі — поділено між більшовиками та поляками. «Я народився під час війни, — згадував Іван Павло ІІ, — і хоча сам не можу тієї війни пам’ятати, відчуваю велику вдячність і захват щодо тих, хто цю війну виграв. 1920 року то було дуже важливо».

Єдиним джерелом доходів родини Войтил була батькова не дуже висока платня офіцера-тиловика, а згодом — пенсія. Відтак родина жила досить бідно, наймаючи дві кімнати в будинку купця-єврея Хаїма Баламута. І батько, і мати були дуже побожними, а Льолек (так скорочено звучало ім’я Кароль) змалку був міністрантом, прислужував у костелі. Льолекова мати тяжко хворіла і, коли йому було дев’ять років, померла. Ще через три роки заразився від пацієнтки скарлатиною і помер любимий брат Едмунд, молодий лікар, старший від Льолека на 14 років. Сестра Ольга померла немовлям ще до Льолекового народження. Відтак Кароль-старший і Кароль-молодший залишилися вдвох…

Льолек успішно закінчив початкову школу і вступив до гімназії. Був, здавалося, звичайним хлопцем-гімназистом. Але, як згадував через багато років один з його колишніх однокласників, у присутності Кароля хлопці не… матюкалися. Ні, він не забороняв їм того, не робив зауважень, просто вживати бридкі слова при Войтилі якось язик не повертався. Кароль був одним з найкращих учнів класу, проте мав кілька четвірок. Улюбленим його предметом була польська література. А ще дуже активно займався спортом — плавав, ходив на каное гірськими річками, захоплювався гірськими лижами та пішими походами у гори. У старших класах Кароль стояв на воротях аматорської польсько-єврейської футбольної команди містечка Вадовіце, капітаном якої був його найкращий друг єврей Єжи Клутер. А ще у Войтили-юнака з’явилося захоплення, яке, здавалося, могло стати справою його життя, — театр. Він грав головні ролі в аматорських спектаклях, здобув друге місце на воєводському конкурсі читців-декламаторів. У квітні 1938 року Вадовіцьку гімназію відвідав краківський архієпископ кардинал Адам Сапега. І вітальну промову чомусь доручили виголошувати школяру випускного класу Каролю Войтилі. Промова справила на кардинала таке враження, що той поцікавився, куди юнак піде навчатися після школи. «Ще не вирішив, — відповів Кароль. — Або на полоністику, або оберу собі акторське ремесло». — «Жаль, що ви не хочете поставити свої таланти на службу церкві», — зітхнув кардинал. Але, як згадував згодом Папа Римський, «на тому етапі життя моє священицьке покликання ще не дозріло, хоча багато хто з мого оточення припускав, що міг би піти до духовної семінарії».

А поки що юнак вступив на відділення полоністики Ягеллонського університету в Кракові. І жартуни-однокурсники причепили на дверях його кімнати папірець: «Кароль Войтила — святий-початківець». Батько переселився разом із Каролем до Кракова. А через рік почалася Друга світова… Нацисти відразу закрили Ягеллонський університет, а всіх професорів вивезли до концтаборів. Аби уникнути відправки на примусові роботи до Німеч¬чини, юнак мусив негайно знайти роботу. Він влаштувався підсобником на каменоломні хімічного заводу «Сольвей», а влітку 1941 року перейшов працювати уже на сам завод, теж некваліфікованим робітником. «З гордістю і вдячністю Богові кажу про це — випало мені чотири роки бути робітником», — згадував той час Папа. Водночас Войтила відвідував лекції з полоністики в підпільному університеті, писав вірші і п’єси та заснував разом зі своїм другом Мечиславом Котлярчиком підпільний Рапсодич¬ний театр, у якому грав голов¬ні ролі. Це вже був крок до профе¬сійної сцени. Кароль не був підпільником чи партизаном. Але, згідно з людожерськими нацистськими законами, і відвідування занять у підпільному університеті, і робота в не зареєстрованому офіційно театрі були злочинами. «Щодня могли взяти з вулиці, кар’єру чи заводу і вивезти до концтабору, — згадував згодом Папа. — Неодноразово запитував себе: стільки моїх однолітків гинуло, а чому не я? Тепер знаю, що то не було випадковістю».

1 листопада 1946 року Кароль Войтила був висвячений на священика, а 15 листопада вирушив робити докторат у Домінікан¬ському університеті «Ангелікум» у Римі.

Кароль провчився два з половиною роки в Римі, захистив дві дисертації — «Доктрина віри в діях святого Івана від Хреста» і «Оцінка можливостей обґрунтування християнської етики на принципах системи Макса Шелера», викладав християнську етику — спершу на теологічному факультеті свого рідного Ягеллонського університету, а після закриття факультету комуністами — в Люблінському католицькому університеті, куди їздив пару разів на тиждень із Кракова. Викладав він аж до обрання Папою, будучи вже і єпископом, і кардиналом. Писав і видавав збірки віршів та п’єси. І були вони аж ніяк не дилетантськими. Досить сказати, що за мотивами п’єси молодого священика «Перед крамницею ювеліра» в Голівуді зняли успішний фільм. Але основним змістом його життя було священицьке служіння. Кілька років отець Войтила очолював парафію св. Флоріана в університетській дільниці Кракова. Більшість його парафіян становили студенти. Він не лише правив Службу Божу, а й став для молоді духовним лідером. Священик постійно ходив зі студентами в туристичні походи, сплавлявся разом із ними на байдарках польськими річками, катався на гірських лижах. Служби безпеки комуністичної держави були надзвичайно незадоволені такою «надмірною» активністю панотця, тому в походи Войтила вирушав у мирському одязі, і на світлинах можна бачити священика в шортах та футболці. Як результат його багаторічних відвертих дискусій із молоддю 1960 року вийшла книжка «Любов та відповідальність», у якій ішлося про плотське кохання і навіть про статевий потяг, що було безпрецедентно для книжки єпископа. Адже ще 1958 року отець Кароль був висвячений на єпископа, 1964 року став краківським архієпископом, а 1967 року — кардиналом. Звістку про це він отримав під час походу, в горах, де, за його словами, «зникає безладна метушня міста, панує тиша безмірного простору, яка дозволяє людині почути внутрішнє відлуння голосу Бога».

Після отримання червоної кар¬динальської шапки один із вір¬них публічно запитав його: «Чи достойно кардинала кататися на гірських лижах?» — «Я принизив би свій високий сан, якби катався погано, — відповів владика. — Але я катаюся дуже добре, отож жодної проблеми немає». То був, звичайно, жарт, один із про¬явів чудового почуття гумору майбутнього Папи. Якщо ж серйозно, то святий отець не розумів і не сприймав погляду, що справжній віруючий повинен замкнути себе в чотирьох стінах. «Сонце і зірки, вода і повітря, рос¬лини і тварини — то дари, якими Господь прикрасив помешкання для людини, при¬готоване на Землі», — писав він.

На початку 1960-х Войтила став ініціатором листа-звернення польських єпископів до своїх німецьких колег. «Пробачаємо і просимо пробачення» — такою була головна теза цього звернення. На той час не минуло і двох десятиліть після жахів Другої світової. Багато хто в Польщі, навіть серед віруючих, не міг припустити думки, що поляки мають вибачити німцям злочини нацизму. Тим більше неприйнятною здавалася думка, що поляки можуть просити вибачення у німців. На радощах комуністична влада організувала відкритий лист робітників заводу «Сольвей» із засудженням слів свого колишнього товариша.

«Пробачення — це сила великої любові. Пробачення — це не слабкість. Пробачення не означає відмови від правди і справедливості. Означає: вимірювати правду і справедливість у дусі Євангелія», — такою була відповідь єпископа.

У жовтні 1962 року єпископ Войтила брав участь у роботі ІІ Ватиканського собору і вразив дуже багатьох отців церкви своєю кипучою енергією, працьовитістю та здатністю продукувати неординарні ідеї стосовно будь-яких проблем церковного життя.

«Папа Римський, глава Като¬лицької Церкви, єпископ Римський, вікарій Ісуса Христа, нащадок князя апостолів, Верховний понтифік Вселенської Церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, верховний правитель Держави-міста Ватикан, слу¬га слуг Божих». Такий пишний титул Кароль Войтила отримав 16 жовтня 1978 року. Але най¬ближче до серця він узяв саме останні слова з цього розлогого переліку — «слуга слуг Божих».

Іван Павло ІІ (а саме таке ім’я обрав собі новий Папа) став першим римським понтифіком-неіталійцем за 455 років і взагалі першим в історії Папою-слов’янином.

Новий Папа рішуче відмовився від практично всіх зовнішніх ознак величі, традицій та двірського етикету, які формувалися протягом багатьох століть і робили римського понтифіка таким собі ідолом, чимось середнім між живою людиною та Богом. Він категорично відмовився користуватися папським паланкіном — критими носилками, в яких в урочистих випадках протягом століть носили його попередників; не дозволив провести багатогодинний урочистий процес коронації, майже ніколи не одягав папську корону — тіару, рішуче заборонив цілувати не тільки свій черевик, а й руку. Незабаром після обрання новий Папа відвідав Польський колегіум у Римі. Попри заборону, один із єпископів став перед ним на коліна і поцілував Івану Павлу ІІ руку. У відповідь Папа… своєю чергою, став на коліна перед цим єпископом і поцілував руку йому. Присутні князі церкви відреагували здивовано-обуреним шепотом. Папа обернувся до них і гостро запитав: «А що, не маю права?».

В останні роки свого життя, коли Іван Павло ІІ довго і тяжко хворів, він не вимагав, щоб лікарі лікували його у Ватикані, як усіх його попередників, а лягав до клініки Джемеллі. Жартома називав цю клініку Ватикан-ІІІ (Ватиканом-ІІ була його літня резиденція Кастель Гандольфо»).

Він завжди виходив до людей після своїх щотижневих проповідей з балкона на площі Святого Петра, спілкувався з віруючими. «Одного разу в садах Ватикану можна було спостерігати, як Його Святість танцював з наркоманами, — згадує кардинал Перонек. — Звідки взялися там наркомани? Він був переконаний, що це люди з проблемами. А якщо є проблеми, то до кого ж людям іти, як не до свого духовного пастиря?»

Ще в перші роки свого понтифікату Іван Павло ІІ отримав прізвисько «Літаючого Папи». На відміну від усіх своїх поперед¬ників, які практично ніколи не залишали Рима, Іван Павло ІІ постійно здійснював апостольські подорожі до віруючих у різних країнах. За 26 із половиною років свого понтифікату Папа здійснив 250 пастирських поїздок, у тому числі 164 закордонних, відвідав 1022 міста, провів загалом за межами Рима 822 доби. І в кожній країні він звертався до вірних їхньою рідною мовою — чи казав кілька слів, а чи читав цілу проповідь мовою країни. Він робив усе можливе, щоб наблизити християнство взагалі і католицьку церкву зокрема до людей, якомога повніше задовольняти їхні духовні потреби. Іван Павло ІІ увійде в світову історію, як великий екуменіст — він робив усе, щоб налагодити контакти і взаєморозуміння з іншими християнськими церквами — протестантами, православними. Він став першим Папою, який відвідав мусульманську мечеть та іудейську синагогу.

Іван Павло ІІ ніколи не боявся визнавати гріхи та помилки — і свої особисто, і своєї церкви. 12 березня 2000 року він видав спеціальну енцикліку (папське послання) «Про гріхи католицької церкви». «Католицька церква ввійшла у ХХІ століття з проханням вибачити їй те зло, винуватцем якого вона була протягом усього часу свого існування», — писав Папа. Іван Павло ІІ просив «вибачити та простити» хрестові походи, інквізицію, переслідування євреїв, терпимість до рабства, поділ християнського світу. Як же відрізняється цей підхід від позицій деяких інших великих християнських церков, чиї пастирі ще й досі, здається, живуть у середньовіччі, вважаючи тільки своє віровизнання «єдино істинним» і ненавидячи решту християн!

Водночас Іван Павло ІІ залишався дуже жорстким і непоступливим, коли був упевнений у своїй правоті. Так, незважаючи на думку багатьох кардиналів, він не пішов на жодні компроміси, різко засудив і врешті зборов так звану «теологію визволення» — таку собі суміш християнства й марксизму, дуже популярну в багатьох країнах Латинської Америки у 70—80-х роках минулого століття, відлучив від церкви католицького священика Ернесто Карденаля, який, попри заборону Папи, став міністром у марксистському уряді нікарагуанських сандинистів. Він був і до кінця життя залишався непримиренним у питаннях про неприпустимість абортів, контрацепцію, неможливість висвячувати жінок на священиків, збереження целібату (заборони одружуватися для католицьких священиків), послідовно виступав проти гомосексуальних шлюбів та евтаназії.

13 травня 1981 року Іван Павло ІІ, як завжди після проповіді, вийшов у натовп віруючих на площі Святого Петра. Раптом пролунало кілька пострілів. У Папу влучили дві кулі — у живіт та в руку. Операція у клініці Джемеллі тривала більше п’яти годин. Іван Павло ІІ дивом залишився живим. І першими його словами після того, як він очуняв від наркозу, були: «Що з тим юнаком?» — «З яким юнаком?» — не зрозумів лікар. — «Ну з тим, що стріляв у мене… Чи не сталося з ним чогось поганого?» Першим поривом Папи, який був на волосину від смерті, стала турбота про те, щоб не вбили його потенційного вбивцю!

Терориста було затримано. Ним виявився член турецької ультранаціоналістичної ісламістської організації «Сірі вовки» Мехмет Алі Агджа. Проте в ході слідства з’ясувалося, що керівництво «Сірих вовків» і гадки не мало вбивати Папу, турок став лише виконавцем, а організатором замаху були спецслужби Болгарії, найвірнішого сателіта СРСР. Проста логіка дозволяла дійти висновку, що і в цьому випадку за спиною Софії стоїть Москва. Але тоді таку версію довести не вдалося. І лише через чверть століття, 2006 року, вже після смерті Івана Павла ІІ авторитетна комісія, створена урядом Італії, оприлюднила свої висновки. Вона вважає доведеним, що наказ убити Папу віддав особисто Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв, а політ¬бюро ЦК на таємному засіданні одноголосно (включно з майбутнім «батьком перебудови» Михайлом Горбачовим) схвалило це рішення.

Чому ж московські комуністи так злякалися Папи-поляка, що аж пішли на ризик організації скандального терористичного акту?

Однією з перших апостольських поїздок Івана Павла ІІ після обрання Папою стала подорож у Польщу 2—10 червня 1979 року. Довгих сім місяців комуністична влада Польщі опиралася цій поїздці, але зрештою все ж таки була змушена поступитися. Папа тоді тріумфально об’їхав усю країну, і в кожному місті його зустрічали сотні тисяч, а то й мільйони людей. І хоча жоден із каналів польського телебачення не показував тих незліченних натовпів через категоричну заборону влади, поляки вперше за десятиліття відчули себе вільними людьми. «Не бійтеся! Відчи¬ніть, відчиніть двері навстіж Христу!», — закликав Іван Павло ІІ свою паству в перший же день свого понтифікату. І поляки перестали боятися. Через рік, влітку 1980 року, в Польщі з’явилася перша в комуністичних країнах по-справжньому незалежна профспілка «Солідарність». Неза¬баром у Польщі запанувало фактичне двовладдя. Загроза комуністичній владі стала абсолютно реальною не лише на батьківщині Папи, а й в усіх інших країнах—сателітах СРСР. Лише запровадження у Польщі в грудні 1981 року військового стану, створення такої собі хунти латиноамериканського взірця дозволило на кілька років відсунути неминучий крах «світової системи соціалізму». А замах на Івана Павла ІІ був спробою фізично усунути духовного лідера та натхненника мирного демократичного руху опору комуністичній владі у Східній Європі. Не вдалося. І у квітні 1990 року, приїхавши до Праги, Іван Павло ІІ зміг проголосити: «Новітню Вавилонську вежу зруйновано». Владі комуністів настав кінець.

23 червня 2001 року Іван Павло ІІ, вийшовши з літака в Борисполі, став навколішки і поцілував українську землю. Цей його жест не був унікальним. Ще 1948 року, коли молодий священик Кароль Войтила отримав свою першу парафію у польському Неговіце і йшов через лани до цього села, ввійшовши у його межі, він схилив коліна і поцілував землю. Так само чинив він, уже ставши Папою, під час кожної пастирської поїздки до кожного міста, до кожної країни. Але, попри всю звичність, «неоригінальність» цього вчинку Івана Павла ІІ, Україна, поцілована Па¬пою, стала після його візиту все ж таки трохи іншою країною. На¬магання деяких українських оглядачів надати самій постаті Папи, а також його візитові в Ук¬раїну якихось містичних (як¬що не демонічних) рис могли викликати лише посмішку, але п’ятиденне перебування Івана Павла II на українській землі, як збільшувальне скло, унаочнило деякі процеси, що відбувалися в соціальному, духовному і політичному житті України, і стало каталізатором для частини їх.

Візит Івана Павла II в Україну, безумовно, не був рядовою подією для нашої країни, але він не став і буденною поїздкою для самого «Папи-мандрівника». Іван Павло II сам надавав цьому паломництву особливого значення. Західні оглядачі порівнювали його з «проривним» візитом на комуністичну Кубу 1998 року.

Після краху СРСР і до поїздки в Україну Папа неодноразово відвідував терени «імперії зла», що розпалася, — він був у всіх трьох країнах Балтії, в Грузії. Проте про паломництво в Україну Папа, за його власними словами, молився багато років. Головною перепоною на шляху папського візиту в Україну була вкрай жорст¬ка позиція з цього питання Російської православної церкви та її української філії — Укра¬їнської православної церкви Московського патріархату. Москов¬ська патріархія, яка добилася, щоб у Росії на законодавчому рівні усі віровизнання було поділено на «чисті» («традиційні») і «нечисті» («нетрадиційні»), звісно ж, із наданням істотних юридичних привілеїв «чис¬тим» конфесіям на чолі з православ’ям, уза¬галі, м’яко кажучи, обережно ставиться до діалогу з іншими християнськими конфесіями, а з католиками — особливо. Візит же Папи на «периферію» їхньої «канонічної території» — в Україну, без попереднього відвідання Москви, РПЦ взагалі сприйняла як вик¬лик. Протягом багатьох років Іван Павло II відкладав своє паломництво в Україну, намагаючись не «провокувати» Москов¬ську патріархію.

Рішення Івана Павла II все ж таки відвідати Україну, попри рішучі заперечення і протидію Російської православної церкви, означало, що один із найвидатніших (якщо не найвидатніший) духовних лідерів Заходу зважився проігнорувати претензії Москви на Україну як на зону свого «виключного впливу».

Вся поведінка Папи протягом візиту, всі його проповіді, промови, виступи та репліки стали, з політичного погляду, однією великою демонстрацією повної підтримки незалежності України, її збереження та розбудови як самостійної держави. Чого вартий був хоча б факт, що до українців Папа звертався виключно українською мовою. І то майже без акценту. Просто неможливо уявити собі ієрарха, скажімо, Російсь¬кої православної церкви, який би, не народившись і ніколи не живши в Україні, потрудився б вивчити мову такого близького, такого братнього народу. Зреш¬тою, просто зважився б говорити цією мовою, якби якимось дивом знав її.

«Україна має виразне європейське покликання», — підкреслив Папа, ніби підштовхуючи політичну еліту країни у бік За¬ходу. А прес-секретар Святійшого Отця Хоакін Наварро-Вальс на запитання російського журналіста, чи став Іван Павло II після приїзду до Києва ближчим до візиту в Москву, майже відрубав: «Святий Престол не розглядає паломництво Папи в Україну у зв’язку з можливим візитом до Москви. Ця велика країна з майже 50-мільйонним населенням сама по собі варта найбільшої уваги».

Тогочасна українська влада на чолі з Леонідом Кучмою намагалася максимально використати дивіденди від візиту Івана Павла II в Україну, домогтися, щоб відблиск Папиної слави впав і на неї. Прагнення деяких українських політиків та релігійних діячів проштовхатися ближче до Папи, розжитися сюжетною фотокарткою на тему «Я і Іван Павло II» інколи видавалися просто непристойними. Незважаючи на це, враження, що Папа дав себе використати для розбудови іміджу тих чи інших українських політиків, не склалося.

Втім, у Києві та у Львові Івана Павла II приймали по-різному. Сто п’ятдесят тисяч на аеродромі «Чайка» в Києві 24 червня і півтора мільйона на (і довкола) Львівського іподрому при вулиці Стрийській 26 червня. Та ще шістсот тисяч молоді коло церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові — без перебільшення, вся Галичина зібралася в той день у Львові.

Цілком різною була також атмосфера, що панувала на київ¬ському аеродромі та львівському іподромі. Більшість киян усе ж таки прийшла з цікавості, і кожен стояв сам по собі чи разом зі своїм невеликим товариством. У Львові ж безкрає море людей почувалося єдиним цілим. Тоді склалося враження, що Галичина знову прокидається, що знову від¬роджуються могутні сили, розсмоктані, розтягнуті нечистими і непрофесійними політиками, принизливими економічними негараздами, втратою віри в те, що в державі справді можна щось зробити; що галичани шукають харизматичного лідера, людину, за якою можна йти. Через два роки з’ясувалося, що прокинулася не лише Галичи¬на.

Іван Павло ІІ помер після тяжкої і тривалої хвороби 2 квітня 2005 року. І чи не весь світ завмер у жалобі. Понад 4 мільйони людей, у тому числі більше одного мільйона з самої Польщі, приїхали тими днями до Рима.


ВІРИМО, ЩО ПАПА З БОГОМ ТА МОЛИТЬСЯ ЗА НАС І НАШЕ МАЙБУТНЄ!!!


Хроніка візиту на Україну Святішого Отця Івана Павла II 23 – 27 червня 2001 року
((Дата публікації Червень 27, 2001 | Публікує редактор Андрій Копак Опубліковано у Uncategorized)).

*** Першу зупинку по дорозі з аеропорту «Бориспіль» до столиці України Іван Павло II зробив біля греко-католицької Церкви Святого Миколая на Аскольдовій Могилі. Святіший Отець проголосив коротку молитву і поклав квіти до ікони Зарваницької Божої Матері, яку спеціально привезли до Києва. Під час молитви Папа Римський попрохав Божого благословення на Україну і на весь український народ. В церемонії взяли участь кардинали папського супроводу.

*** Потім Іван Павло II поїхав на обід і відпочинок у Апостольську Нунціатуру, які були заплановані на 14 годині 30 хвилин. Кортеж Папи Римського, що складався з 20 автомобілів і 9 мотоциклів, проїхав по Хрещатику і попрямував в резиденцію Папи Римського на час його перебування у Києві. Вздовж траси було виставлене щільне оточення міліції.

*** Тимчасом тисячі паломників, які прагнули потрапити у Київ 23 червня, стикалися з серйозними труднощами. Так, три автобуси з католиками з Західного Сибіру змушені були провести п’ять годин на українсько-російському кордоні, оскільки українські прикордонники і митники весь цей час тримали їх без пояснень. На під‘їзді до Києва паломникам довелося провести ще дві години в пункті ДАІ, а тому вони приїхали в столицю України лише увечері…

*** перший день перебування в Україні Іван Павло II відвідав парк Вічної Слави і поклав до могили Невідомого солдата вінок, вшановуючи таким чином пам’ять шести мільйонів українців, які загинули в роки другої світової війни.

*** О 18.15 Папа Римський вирушив на «папамобілі» через Хрещатик в Маріїнський палац, де відбулася його зустріч з президентом України і представниками ділових, політичних і культурних кіл України. У Маріїнському палаці в Києві відбулася зустріч один на один Президента України Леоніда Кучми та Глави Держави Ватикан Його Святості Івана Павла II, яка тривала двадцять хвилин. Сторони обговорили, зокрема, питання двостороннього співробітництва між Україною та Ватиканом, дипломатичні відносини між якими були встановлені 8 лютого 1992 року. Після завершення розмови Президент України представив Івану Павлу II голову Верховної Ради України Івана Плюща, прем’єр-міністра Анатолія Кінаха, міністра закордонних справ Анатолія Зленка та членів родини Президента України. У Маріїнському палаці також відбулися неформальні бесіди членів папського супроводу з представниками політичних, культурних, наукових та ділових кіл України. Президент України Леонід Кучма і Глава Держави Ватикан Іван Павло II зустрілися з представниками політичних, культурних наукових кіл України і виступили з промовами. На урочистій церемонії були присутнім також екс-прем’єр-міністр України Віктор Ющенко, керівник партії Народного Руху України Геннадій Удовенко, київський мер Олександр Омельченко. У промові, виголошеній українською мовою, Святіший Отець закликав політичних діячів не забувати уроки історії. Папа Римський нагадав тим, хто має владу, що їх завдання полягає в тому, щоб служити народові, забезпечувати всім мир та рівність у правах. Римський Архієрей закликав «чинити опір спокусі використати владу для особистих чи групових інтересів». Святіший Отець також вказав на необхідність приймати завжди близько до серця долю убогих і всіма законними способами діяти так, щоб кожен мав доступ до справжнього добробуту. Звертаючись до діячів культури, Папа Римський висловив щире побажання, щоб вивчення богословських наук змогло отримати належне визнання також з боку цивільної влади. Тим, хто займається науковими дослідженнями, нехай буде постійним попередженням жахлива суспільна, економічна та екологічна чорнобильська катастрофа, сказав Іван Павло II. Технічні можливості повинні поєднуватися з незмінними етичними цінностями, додав Святіший Отець. Майбутнє держави залежить і від промисловців та підприємців, зауважив Глава Держави Ватикан. Він нагадав представникам ділових кіл про те, що їх зрілий внесок, який черпає натхнення з таких рис як компетентність і чесність, буде корисним для нового піднесення національної економіки, «щоб у такий спосіб відновити довіру у тих, які зваблені спокусою залишити країну, щоб шукати роботу в іншому місці». Папа закликав бізнесову еліту у своїй діяльності завжди мати на увазі загальне добро і справедливі права для всіх, дивитися на особу, а не на прибуток, як мету кожної економіки, шанувати людську гідність. Він також наголосив на необхідності завжди діяти на основі легальності, яка є гарантією справедливості. На завершення своєї промови Іван Павло II запевнив, що на початку третього тисячоліття, коли відбувається процес глобалізації розвитку, позначений швидкими і радикальними змінами, Католицька Церква завжди поруч з кожною людиною. А кожен, у свою чергу, має зробити свій внесок у служіння добру. Вітаючи Святішого Отця, президент Леонід Кучма процитував слова Послання Івана Павла II на День світу 2001 року: «Настав час будувати цивілізацію любові, яка заснована на визнанні того, що існують загальні для всіх культур цінності, вкорінені в природі людини». Президент заявив, що саме будівництво нової цивілізації любові він вважає головною метою епохи, що почалася. Леонід Кучма нагадав присутнім слова першого ігумена Києво-Печерської лаври преподобного Феодосія: «Якщо ти бачиш нагого або голодного, змерзлого або бідою змученого, чи буде це єврей, єретик, католик або язичник – всякого полюби і від біди ізбав, як можеш». На думку президента, ці слова могли б стати підмурівком всеукраїнського гуманітарного діалогу. З нагоди Державного візиту в Україну Глави Держави Ватикан, Його Святості Івана Павла II від імені Президента України Леоніда Кучми було влаштовано прийом.

*** Понад 50 бригад «Швидкої допомоги» чергували 23 червня на маршруті проходження офіційної делегації Папи Римського Івана Павла II у Києві. Як повідомив заступник міністра охорони здоров’я України Анатолій Карташ, в кортежі Папи постійно перебували дві реанімаційний бригади. Українські медики під час апостольського візиту працювали в тісному контакті з ватиканськими медиками. У спорткомплексі «Чайка» постійно чергував гелікоптер, який може бути використаний у разі нестандартних ситуацій і терористичних актів. У секторах спорткомплексу чергували медсестри на відстані 50 метрів одна від одної. В розпорядженні медслужби були приблизно 500 носилок та станція переливання крові. Загалом на «Чайці» діяли близько 40 бригад, а по Києву і області — близько 80 бригад «Швидкої допомоги», було виділено 10 лікарень для надання медичної допомоги паломникам. Зі слів заступника міністра, 24 червня до 13 годин в мобільний шпиталь Мністерства з надзвичайних ситуацій за медичною допомогою звернулося 40 осіб.

*** За офіційними даними, у Службі Божій 24 червня на київському спортивному комплексі «Чайка», яка розпочалася близько 9 години ранку, взяли участь понад 150 тисяч католиків. Святіший Отець розпочав службу Божу в латинському обряді на вівтарі у формі корабля, що символізував Церкву, з благословення усіх присутніх. Незважаючи на невеликий дощ, паломники зустрічали Папу радісними вигуками і релігійними піснями, складеними спеціально до його візиту на Україну. На трибунах спорткомплексу майоріли національні прапори України, Білорусі, Молдови, Росії, Польщі, Франції. Вітаючи автомобіль Папи Римського перед початком богослужіння, учасники скандували «Україна з тобою!», «Любимо тебе!» Папі співслужили понад за 250 кардиналів, єпископів і священиків на чолі з Главою Римо-Католицької Церкви в Україні митрополитом Мар’яном кардиналом Яворським. Вівтарною іконою став чудотворний образ Матері Божої Бердичівської. Крісло Папи було виготовлене спеціально для літургії українськими майстрами. На богослужінні були присутні Президент України Леонід Кучма, Голова Верховної Ради Іван Плющ, Прем’єр-міністр Анатолій Кінах та інші офіційні особи. В окремому секторі, розрахованому на 5 тисяч осіб, перебували представники органів влади та дипломатичного корпусу. Папі Римському співслужили 250 архієреїв та священиків. Єпископ Києво-Житомирської єпархії Ян Пурвінський привітав Святішого Отця окремою промовою, в якій наголосив, що Папа Іван Павло є невтомним проповідником істини і любові. Нині він нарешті може вклонитися і поцілувати нашу багатостраждальну українську землю і тут проголошувати Христа – дорогу, правду життя. У проповіді, яку Святіший Отець виголосив українською мовою, Іван Павло II закликав завжди ставити на перше місце духовні цінності. Папа Римський подякував служителям Церкви і закликав їх продовжувати бути добрими пастирями в Україні Під час служби Божої віруючі піднесли дари Святішому Отцю – традиційну паляницю, ковдру, яку виткали сліпі діти з Харкова, парафіяни столичного Святоолександрівської церкви подарували давній рукописний молитовник, представники Києво-Житомирської єпархії — книгу власних добрих справ. Національна телекомпанія України вела пряму трансляцію Літургії.

*** Зустріч Івана Павла II з єпископами Греко-Католицької та Римсько-Католицької Церков України проходила 24 червня у приміщенні Апостольської Нунціатури у Києві. У вітальному слові до Святішого Отця Глава УГКЦ Блаженніший Любомир кардинал Гузар подякував Папі Римському за те, що Він приїхав до України, до нашого краю, «який так потерпів у недавньому минулому і який з таким трудом тепер зводиться на ноги». «Сьогодні вітаємо Вас серед нас і щиро бажаємо, щоб у Вашому серці цей візит запам’ятався як один із найбільш благословенних і щасливих. Впродовж минулого століття українська земля перенесла великі страждання і тепер відчайдушно потребує нової зустрічі з Христом. Допомогти народові в цьому шуканні – це головне завдання для нас, пастирів. Просимо Вас, нашого Петра, підтримати нас», — сказав на завершення Верховний Архієпископ УГКЦ. У свою чергу Папа Римський Іван Павло II наголосив на тому, щоб католицький єпископат шукає екуменічного діалогу з православними, який повинен бути пріоритетним у церковній політиці обидвох католицьких Церков в Україні. Поділ християн на різні конфесії представляє один із найбільших викликів наших часів, підкреслив Святіший Отець.

*** Зустріч Святішого Отця із представниками Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій відбулася 24 червня у приміщенні Київської Національної філармонії. Вів засідання Глава Української Греко-Католицької Церкви Любомир кардинал Гузар. Голова Державного комітету України у справах релігій Віктор Бондаренко представив Святішому Отцеві учасників зустрічі — лідерів 16 християнських, мусульманських та іудейських віросповідань (за винятком Української православної Церкви московського патріархату, яка відмовилася від участі в зборах). Папа Римський Іван Павло II, зустрічаючись з представниками Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій, високо оцінив діяльність, яку Рада здійснює для сприяння й збереження духовних і релігійних цінностей, необхідних для побудови по-справжньому вільного і демократичного суспільства. Римський Архієрей віддав належне діяльності організації, яка сприяє створенню умов для більшого порозуміння між членами різних Церков і релігійних організацій. У своєму слові Святіший Отець звернувся зі словами привітання також до представників нехристиянських віросповідань, які тісно співпрацюють з християнами. Папа Римський нагадав про масове вбивство євреїв у Бабиному Яру, яке має бути пересторогою майбутнім поколінням, примусове виселення з Криму мусульман. Він також згадав жертв Голодомору, Биківні, загиблих в Афганістані, спогади про яких мають допомогти людству відкинути будь-яку форму насильства.

*** Того ж дня Глава Римо-Католицької Церкви поклав квіти до Меморіального комплексу жертв сталінських репресій в селі Биківня під Києвом. Святіший Отець наголосив, що пам’ять про ці події повинна стати для всіх застереженням. «Нехай допоможе спогад про цей трагічний досвід сучасному людству, особливо молодим поколінням, відкинути будь-яку форму насильства і зростати в повазі до гідності людини, її прав, серед яких не останнє місце займає право на релігійну свободу», — підкреслив в своєму слові Святіший Отець

*** Пам’ять жертв фашизму і сталінізму вшанував Папа Римський Іван Павло II в ході свого візиту на Україну. Вранці 25 червня він відвідав меморіальний комплекс «Бабин Яр» у Києві, де під час другої світової війни фашистами було розстріляно близько 200 тисяч осіб, значна частина з яких — євреї.

*** Глава Української Греко-Католицької Церкви Любомир Кардинал Гузар у присутності Папи Римського Івана Павла II та за його участі відслужив Літургію у візантійському обряді. Кардиналу співслужили ієрархи УГКЦ — Митрополит Михаїл Бздель (Канада), Митрополит Стефан Сорока (Філадельфія, CША), Екзарх Києво-Вишгородський Василій Медвіт, єпарх Тернопільський Михаїл Сабрига. Богослужіння супроводив хор УГКЦ. Композицію вівтаря увінчувала чудотворна ікона Зарваницької Богоматері. «Україна вітає Папу!» — скандували вірні. Вітальними словами, церковними співами та транспарантами зустріли сьогодні Папу Римського Івана Павла II на київському спортивному комплексі «Чайка» духовенство, ченці, прочани з усіх куточків України та багатьох країн світу. Зокрема, чисельними були групи паломників з Польщі, Білорусії, Росії та Західної України. На літургії були присутні народні депутати України, а також екс-прем’єр-міністр України Віктор Ющенко з дружиною і донькою. Національна телекомпанія України вела пряму трансляцію богослужіння. З вітальним словом до Святішого Отця від імені ієрархії та вірних УГКЦ звернувся Екзарх Києво-Вишгородський Василій Медвіт. «Скільки свідчень святості було на цій вашій Землі від дня її Хрещення!» — сказав у своїй проповіді Святіший Отець, промовляючи до українського народу під час Літургії. Папа Римський закрема сказав: «Наново здобута незалежність нині відкрила перед Україною новий багатообіцяючий період, що зобов’язує громадян поставити собі за мету «будувати рідну хату» — Україну, як любив пригадувати Митрополит Андрей Шептицький. Вже десять років Україна — вільна і незалежна Держава. Це десятиріччя показало, що незважаючи на спокуси беззаконня і корупції, її духовні корені є сильні». Євхаристійний канон читали разом кардинали Гузар і Яворський, а першим Святі Тайни прийняв Глава Католицької Церкви. Обряд Причастя супроводжувала давня українська музика, пісні у виконанні народних артистів України Ніни Матвієнко і Тараса Петриненка, а також дитячого хору «Дударик». Після того, як прочани заспівали Святішому Отцю «Многая літа», Папа звернувся до присутніх з привітаннями українською, польською, угорською, білоруською і російською мовами. На знак вдячності гетьман українського козацтва Іван Білас і голова Союзу офіцерів, командуючий Чорноморським флотом України адмірал Борис Кожин піднесли Папі подарунки. У кінці богослужіння Папа вділив учасникам Літургії своє Апостольське благословення.

*** 25 червня Літак міжнародних авіаліній України з делегацією Ватикану прибув в аеропорт Львова близько 19 години 30 хвилин. На львівському летовищі Святішого Отця зустрічали представники влади — мер міста Василь Куйбіда, губернатор Михйло Гладій та голова обласної ради Степан Сенчук. Після цього Іван Павло II разом з Блаженнішим Любомиром Кардиналом Гузаром та Його Еміненцією Мар’яном Кардиналом Яворським на папамобілі в‘їхали у місто. Сотні тисяч львів’ян вийшли на вулиці міста, щоб зустріти Святішого Отця та задекларувати Главі Римо-Католицької Церкви Іванові Павлові II свою пошану і любов.

*** Першим місцем зустрічі Івана Павла II у Львові став кафедральний собор Успення Найсвятішої Діви Марії Римо-Католицької Церкви в Україні, який з початку 14 ст. є головним храмом Львівської латинської архієпархії. У кафедральному соборі збереглося чимало пам’яток сакральної скульптури. У головному вівтарі костела знаходиться ікона Матері Божої Ласкавої — покровительки Львівської архієпархії. Ця ікона оздоблена Папською короною 1776 р.

*** Наступним місцем паломництва Його Святості у Львові був Вірменський кафедральний собор, який за два дні до приїзду в Україну Іван Павло II виявив бажання відвідати. За роки незалежності України собор став центром вірменського національного життя в місті. Громада ВАЦ тісно співпрацює з іншими християнськими конфесіями, бере участь у всіх екуменічних акціях.

*** Після цих коротких відвідин Римський Архієрей прибув до Собору святого Юра, де відбулося посвячення корони для чудотворної ікони Теребовлянської Божої Матері. Саме митрополичі палати собору Святого Юра стали тимчасовою резиденцією Римського Архієрея у Львові.

*** 26 червня о 9:30 на львівському іподромі розпочалася Свята Меса. «Львівська Церква вітає тебе, Петра нашого. Ти прибув, щоб укріпити нас». Цими словами привітав Святішого Отця, який очолив Божественну літургію за латинським обрядом, глава Римо-Католицької Церкви в Україні кардинал Мар’ян Яворський. У Святій Месі взяли участь держсекретар Ватикану Анджело Содано, представники єпископських конференцій України, Польщі, Італії, Румунії, Угорщини, Франції, Хорватії, Словенії та Словаччини, сотні священиків латинської традиції, члени монаших орденів, семінаристи. Ієрархія Української Греко-Католицької Церкви на чолі з її главою Блаженнішим Любомиром Кардиналом Гузарем також взяла участь у Святій Месі, очолюваній Папою. Сотні тисяч вірних, серед яких третина — прочани з Польщі, прибули на Львівський іподром на Божественну літургію, яку відправив Іван Павло II. Серед гостей Львова — також паломники з Аргентини, Бельгії, Румунії, Білорусі, Італії, США. Понад 300 тисяч осіб стали учасниками Літургії. Під час богослужіння Папа Римський беатифікував двох мучеників Римо-Католицької Церкви на Україні: архієпископа Львівського Юзефа Більчевського і священика Зигмунта Гораздовського. Після урочистого проголошення нових блаженних Іван Павло II звернувся до присутніх з привітанням українською, польською, словацькою, угорською і російською мовами. Папа Римський закликав учасників меси «не боятися бути святими» і «переймати духовну і апостольську науку цих блаженних пастирів Церкви». На завершення богослужіння віруючі Української Греко-Католицької і Римо-Католицької Церков піднесли Папі численні дари. Зокрема, від міста Кам’янка-Бузька Львівської області Святому Отцю була подарована ікона із зображенням вмираючого на хресті Ісуса Христа. Інститут релігійних наук Кам’янецько-Подільскої дієцезії подарував Папі Римському плід п‘ятирічної реколекційної праці – катехизм для дітей і молоді на українській, польській і російській мовах. Від Закарпатської дієцезії Главі Ватикану була подарована діжка закарпатського вина для відправлення служб. Ченці з Ченстохови подарували ікону Ченстоховської Божої Матері. Делегації з Перемишля і Катовіц – збірник храмових пісень. Папі Римському були передані також дари від польських міст Кракова, Ярослава і Жешува.

*** Папа Римський Іван Павло II освятив 26 червня недобудовану будівлю Українського католицького університету у Львові «Нехай Господь благословить цей перший католицький університет на Україні, нехай цей університет буде одночасно джерелом і потоком Божої і людської мудрості для українського народу», – вимовив Папа Римський, благословляючи будівлю. Передбачається, що Український католицький університет буде створений на базі нинішньої Львівської богословської академії вже в наступному році. Будівництво було розпочате в кінці 70-х років. Радянська влада планувала розмістити в ньому Театр російської драми, однак в середині 80-х років будівництво було припинене.

*** По дорозі на зустріч з молоддю Папа Римський відвідав один з найвідоміших в Європі оперних театрів, який цього року відсвяткував свій 100-літній ювілей. Саме в цей час тут проходила прем’єра опери «Мойсей», поставленої з благословення та при сприянні Папи Івана Павла II.

*** Святіший Отець перед зустріччю з молоддю провів церемонію освячення місця, де буде закладений підмурівок Львівської архієпископальної семінарії. На церемонію освячення прибув з Німеччини керівник благодійного фонду «Церква в потребі», голландський священик Веренфрід ван Страатен.

*** В найбільшому мікрорайоні Львова 26 червня, починаючи з 14 години, понад 600 тисяч в молодих людей очікували на Святішого Отця. Під стотисячне голосне привітання прибув Папа Римський о 18.30 перед новозбудовану церкву Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові у Львові. «Ваш народ здійснює важкий і складний перехід від тоталітарного режиму до, нарешті, вільного і демократичного суспільства. Але ця свобода вимагає відповідальності, зрілості та міцного сумління. Тому, обіймаючи вас, як батько, кажу: вибирайте дорогу, яку вказують вам Господні заповіді» — проголосив Святіший Отець звертаючись до сотень тисяч молодих людей, котрі слухали Його затамувавши подих та незважаючи на зливу. Під час промови Папа Римський, з огляду на сильний дощ, відійшов від протоколу і вигукнув: «Дощ падає – діти ростуть!», підбадьорюючи легко, по-літньому зодягнених, а тому зовсім мокрих від грози юнаків та дівчат. Після тривалих оплесків та скандувань Святіший Отець заспівав польською мовою: «Nie lej, deszczu, nie lej, bo cie; tu nie trzeba, obejdz’ gry lasy, obejdz‘ gry lasy i powrc’ do nieba» («Не падай, дощу, бо тебе тут не треба. Обійди гори, обійди ліси і вернися до неба!»). Римський Архієрей завершив проповідь трикратним повторенням фрази «Папа вас дуже любить!», а молодь у відповідь побажала йому «Многая літа». Після духовної науки Святішого Отця молодь скандувала: «Ми любимо Папу!» та «Україна любіть Тебе!». Відповідаючи на численні скандування молоді «Мно-га-я лі-та!», Папа підійшов до мікрофону і сказав: «Mnohaja lita, mnohaja lita, dlatego was’nie deszcz pada, aby dzieci rosy» («Многая літа, многая літа… Тому, власне,дощ і падає, щоб діти росли…»). Далі святіший Отець молодим сильним голосом заспівав (польською мовою): Заходь же, сонечко, як маєш заходити, Бо нас ноги болять, по полю ходити. Бо нас ноги болять, по полю ходити. Як би ти, сонечко, наймитом було, То ти би, сонечко, швидше заходило. То ти би, сонечко, швидше заходило. Після урочистих привітань та короткої мистецької програми вітання Папа Римський покинув велетенську площу перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові вщент наповнену прочанами під голосне скандування: «Залишайся з нами! Залишайся з нами!». Духовно-мистецька програма, присвячена візиту в Україну Івана Павла, яку підготували діти та молодь з багатьох регіонів, закінчилася далеко за північ святковим салютом.

*** Після зустрічі з молоддю Папа Римський поїхав на вечерю у львівську резиденцію Глави Римсько-Католицької Церкви кардинала Мар‘яна Яворського поблизу Стрийського парку. Кардинал Яворський — особистий друг Іван Павла II. Вони знайомі з середини 60-х років, коли разом викладали в Католицькому університеті в Любліні (Польща).

*** Понад 100 країн світу стежили за прямою трансляцією Божественної Літургії у візантійському обряді за участю Папи Римського Івана Павла II, яку 27 червня служили на львівському іподромі. «Свідчити Христа разом з християнами» — така основна ідея візиту Римського Архієрея в Україну. Саме під таким гаслом відбувалися усі заходи у рамках візиту глави Римо-Католицької Церкви. Божественна Літургія у візантійському обряді розпочалася о 10 год. гімном «Многая літа», який прозвучав грецькою мовою. У ній взяли участь майже 2 млн. вірних. Разом з Іваном Павлом II від Римської Апостольської Столиці у Літургії взяли участь держсекретар Ватикану Анджело Содано, єпископ Маріні, а також глава Римо-Католицької Церкви в Україні кардинал Мар’ян Яворський, представники єпископських Конференцій США, Канади, Австралії, Бразилії, Великобританії, Німеччини, Польщі, Словаччини, Румунії, Болгарії, Угорщини, Білорусі. Ієрархія УГКЦ була представлена її Главою — Блаженнішим Любомиром Кардиналом Гузарем, який особисто відправив цю історичну Службу Божу, та Синодом єпископів УГКЦ. 2000 священиків, ченці, монахині, семінаристи, катехити прибули на Львівський іподром, щоб стати свідками історичної Літургії. Отож на Богослуженні візантійського обряду у Львові була представлена повнота Вселенської Церкви. Серед офіційних осіб, які прибули на Літургію — Президент Україні Леонід Кучма, міністр закордонних справ Анатолій Зленко, голова Львівської держадміністрації Михайло Гладій, голова обласної ради Степан Сенчук та міський голова Львова Василь Куйбіда. У промові на Літургії глава УГКЦ Блаженніший Любомир Кардинал Гузар закликав католиків України скласти подяку державним діячам за організацію історичного візиту Римського Архієрея, а також закордонній ієрархії, яка своєю присутністю задекларувала солідарність з Католицькою Церквою в Україні та Україною загалом. Кардинал Гузар наголосив на важливості єдності УГКЦ з Римом, який «став для УГКЦ непохитною опорою». Римський Архієрей, звертаючись до греко-католиків України, зокрема, сказав: «Моє серце звертається з любов’ю до всіх синів і дочок УГКЦ». Папа говорив про ті важкі тоталітарні часи, коли Католицька Церква в Україні терпіла переслідування, про тих, хто загинув за віру». Пам’ять про них, за словами Римського Архієрея, не може бути втрачена. Доказом цього стало проголошення Іваном Павлом II блаженними 28-ми мучеників УГКЦ, серед яких єпископ Миколай Чарнецький та 24 його, єпископ Теодор Ромжа, священик Омелян Ковч та черниця Йосафата Гордашевська. Папа Римський закликав студентів духовних семінарій нести приклад свідчення віри, а відповідальних за виховання старанно дбати про «освіту майбутніх священиків і покликаних до богопосвяченого життя у руслі східної монашої традиції». Звертаючись до християнських родин Святіший Отець закликав батьків бути для дітей першими проповідниками віри. Наприкінці Літургії Папа уділив українському народу благословення. Після цього Римському Архієрею були піднесені дари — пам’ятка про Україну. Серед дарунків — копія скульптури Львівської художниці Теодозії Бриж — Князь Данило Галицький. Цей твір мистецьки втілював символ Галицької держави, утвердження незалежної України. Згідно з ухвалою Львівської міської ради Іванові Павлові II вручено диплом і срібну медаль почесного громадянина. Ще одним дарунком для Папи стала ікона Попелівської Божої Матері — символ невмирущої України. Блаженніший Любомир Кардинал Гузар подякував Іванові Павлові II за те, що своїм приїздом в Україну він приніс «Боже слово освіженої надії, яке піде по всій Україні, як промінь надії на краще». Одним з кульмінаційних моментів папського візиту стало проголошення 28 українських блаженних, яке Іван Павло II здійснив 27 червня під час Божественної Літургії візантійського обряду, що була відправлена на іподромі у Львові. Папа беатифікував Миколая Чарнецького і 24 співмучеників (їхній празник УГКЦ відзначатиме 27 червня), Теодора Ромжу (день пам’яті — 1 листопада), Омеляна Ковча (27 червня) і Йосафату Гордашевську (20 листопада). «Як пшеничне зерно, падаючи в землю, вмирає, щоб дати життя рясному колоссю, так і вони пожертвували своїм життям, щоб Божа нова родила і приносила новий і щедрий урожай,— сказав Святіший Отець у промові. — …Ці наші брати й сестри є відомими представниками величезної кількості анонімних героїв — чоловіків і жінок, одружених і неодружених, священиків і богопосвячених осіб, молодих і старших, які протягом 20 сторіччя протистояли переслідуванню, насильству, смерті, щоб тільки не відректись від своєї віри». Під гучні оплески Папа висловив сподівання на успішне завершення беатифікаційної справи митрополита Андрея. Він, зокрема, сказав: «Як не згадати делакоглядну й грунтовну пастирську діяльність Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, справа беатифікації якого ведеться і, сподіваємось, одного дня побачити його у славі святих. Треба зробити належне посилання на його героїчну апостольську діяльність, щоб зрозуміти по-людському незрозумілу живучість УГКЦ в темні роки переслідувань». Під час чину проголошення блаженними Святіший Отець освятив ікони блаженних та камінь, на якому буде закладено храм Миколая Чарнецького.

*** 27 червня о 19.00 Папа Римський Іван Павло II завершив історичний візит на Україну, один з найбільш вдалих візитів свого понтифікату. Його проводжали в аеропорту Львова Президент України Леонід Кучма, члени уряду та офіційні особи. Президент України та Святіший Отець обмінялися прощальними промовами, в яких вказували на особливе місце України та Святішого Престолу в справі побудови об’єднаної Європи та миру у світі. Ієрархія Української Греко-Католицької Церкви у повному складі на чолі з Главою Блаженнішим Любомиром Кардиналом Гузаром очолили церемонію прощання перебуваючи на летовищі біля самого літака аж до моменту, коли святіший Отець піднявся на борт лайнера.

*** Святішого Отця проводжали вздовж всього маршруту слідування папамобіля від Святоюрської Гори аж до летовища сотні тисяч львів‘ян. В аеропорту сотні учасників урочистостей, присвячених візиту Римського Архієрея протягом Його перебування у Львові, завершили прощання на найщирішій ноті любові до найвищого морального Авторитету сучасності, який, незважаючи на похилий вік, присвятив народові України історичний та доленосний пастирський візит.

*** З борта літака Папа Римський надіслав телеграму Президенту України, у якій висловив «зворушену подяку за гостинність», виявлену йому в ході візиту 23-27 червня «в улюблену Україну». Святіший Отець побажав Президенту України, «щоб процес приєднання України до Європі та до співдружності народів продовжувався з бажаним успіхом» і відзначив, що на Україні він «пережив інтенсивні хвилини духовності та радості, зустрічаючи спільноти католиків візантійського і латинського обрядів, які, зберігаючи міцними свої корені та пам’ять про світлі приклади їхніх святих, починаючи від князя Володимира, а також зі свідками віри минулого століття, сьогодні намагаються продовжувати шлях справжнього релігійного відродження на користь спільного прогресу нації».


Євген САДЛІВСЬКИЙ
Тарас ШВЕЦЬ